З 1941 до 1944 року у Львові, у самому центрі міста, був розташований один з великих німецьких концтаборів “Шталаг 328”. Досі є однією з білих плям Другої світової війни те, що діялося у цьому таборі для військовополонених.
Про це в ефірі Українського радіо.Львів розповів головний спеціаліст Державного архіву Львівської області, кандидат історичних наук Володимир Зілінський.
Перегляньте також:
- «Апофеоз війни»: Поруйнований Львів 1939-1945 рр. в рідкісних фотографіях
- Нова львівська Ратуша: від «огидного чотирикутника з комином» до шедевру класицизму
Як виник концтабір у центрі Львова
За словами історика, під час Другої світової війни німці створювали багато концентраційних таборів для військовополонених. Та вони не очікували, що до них у полон потрапить стільки людей.
“Найбільш відомі на території Львівської області це – у Рава-Руській, Стрию та у Львові”, — зазначає історик.
Володимир Зілінський наголошує, що Цитадель у центрі Львова була обрана місцем концтабору тому, що вона була відокремлена й там були споруди військового призначення, які з’явилися там у XIX столітті.
“Приміщення були достатньо великими, територія – відокремлена та на підвищенні, то німці вирішили створити там табір”, — розповідає він.
За його словами, відомо, що на початку липня там вже були перші червоноармійці. Французькі, італійські та бельгійські військовополонені з’явилися дещо пізніше, у 1942-43 роках.
Кого і як там утримували
Історик говорить, що влітку та восени 1941 року військовополонених утримували на території просто неба.
“Але табір був оточений уже колючим дротом, була загорожа у два з половиною метри висоти. Були зроблені мінімальні речі, щоб військовополонені не втекли”, — каже він.
Німці проводили певний відбір полонених: найперше їх цікавило, чи є серед полонених євреї, далі – партійні працівники та комісари. Їх поміщали окремо. Так само цікавилися чи є хтось, хто володіє німецькою мовою. Та звертали увагу на зовнішній вигляд; тих, хто мав акуратний вигляд — відбирали також.
“Про це навіть згадує сумнозвісний Якушев, який став начальником охорони табору. Це був червоноармієць, який очолював табірну охорону”, — говорить головний спеціаліст Державного архіву Львівської області.
Згодом цей Якушев приховав свою співпрацю з німцями, закінчив війну у складі червоної армії аж на Японському фронті. Проте правда виплила. І його спочатку засудили на 20 років, а потім розстріляли — у 1977 році.
Володимир Зілінський каже, що о 6 ранку в’язні мали сніданок, який складався зі 150-грамового шматочка хліба, якоїсь юшки та напою з обсмаженої тирси, яку німці називали кавою.
“Харчування було таким, щоби людина не померла відразу”, — зазначає він.
Французькі полонені могли отримувати пакунки від Червоного хреста та від своїх рідних. Червоноармійців залучали до розвантажування цих пакунків. У 1941 році Український крайовий комітет мав право передавати пакунки з харчами до 5 кг для українців, які потрапили у полон.
“У вересні 1941 року німці звільнили півтори тисячі українців, які були серед військовополонених. При цій події був губернатор Карло Ляш. Він виголосив промову”, — нагадує історик.
Також є спогади мешканців, які жили коло табору, та які бачили як полонені їли кору дерев та траву через голод.
Щодо роботи, то спочатку військовополонених накопичували у таборі. А згодом їх почали використовувати для праці у місті.
“Була дуже велика смертність серед червоноармійців. Але у нас досі немає дослідження, яке б стосувалося суто Цитаделі та “Шталагу 328″. Є архівні матеріали, але немає опрацювання. Якщо вірити документам радянської надзвичайної комісії, то через цей табір пройшло 284 тисячі військовополонених. Але цифрам, які подавала ця комісія, складно вірити. Тому що їхня головна мета була підготувати цифри до процесу над нацистами. Ще ніхто не знав про Нюрнберг, але орієнтувалися, що такий процес має відбутися, то й готувалися до нього. Тому дуже часто у документах цих комісій цифри завищені”, — зазначає Володимир Зілінський.
За його словами, є дані, що одномоментно в таборі могло перебувати 5 тисяч полонених. Але ситуація змінювалася щомісяця. Люди вмирали не тільки від голоду та виснаження, але й від епідемій.
“Епідемії – це була одна з основних причин високої смертності. Німці часто сприяли цьому, коли хворих людей підселяли до тих, хто був виснажений, але ще здоровий”, — каже він.
Першою епідемією, яка виникла у цьому таборі у серпні 1941 року, була епідемія дизентерії. У 1942 році була епідемія тифу.
“Є відомості, що наприкінці 1942 року у таборі від епідемії тифу загинуло 5 тисяч людей”, — говорить історик.
Як до Шталагу 328 потрапили французи, бельгійці та італійці
Володимир Зілінський каже, що французьких військовополонених до Львова перевели з табору з Рава-Руської. Їх було близько 800. Також перевели кілька сотень бельгійців.
“Зазначають, що це ті французькі військовополонені, які порушували табірні правила німців. Можна припустити, що це було своєрідне покарання. Хоча умови їхнього утримання були набагато кращими, ніж у червоноармійців. Вони могли отримувати посилки від Червоного хреста та з батьківщини, вони могли мати свого представника і він говорив з німцями про потреби французів. У них і медична опіка була кращою”, — розповідає він.
Щодо італійців, то коли німці ввели війська до Італії, щоб підтримати Муссоліні, то всіх італійців змушували присягнути на вірність італійському диктатору. Тих, хто відмовився, ув’язнювали.
“Відомо, що наприкінці 1943 на початку 1944 років кілька тисяч італійців, 45 офіцерів та 5 генералів італійських утримували на Цитаделі. Згодом їх розстріляли у лісі коло Лисиничів”, — каже Володимир Зілінський.
І додає, що всіх військовополонених розстрілювали саме у лісі коло Лисиничів. А тих, хто помер від епідемій на Цитаделі, відвозили на Янівський цвинтар.
Чому Радянський союз не вшанував в’язнів Цитаделі
У червні – на початку липня 1944 року концтабір Шталаг 328 припинив своє існування.
“Відомо, що у травні 1944 року було бомбардування Львова радянською авіацією. І деякі бомби потрапили на територію Цитаделі. Військовополонених ще швидше старалися перемістити у Стрий. А потім – на Захід. Німецькі окупаційні інституції виходили зі Львова з 10 до 20 липня. І 27 липня 1944 року війська червоної армії ввійшли до міста”, — розповідає історик.
Але до 80-х років минулого століття інформація про цей концтабір замовчувалася.
“Радянський союз, особливо з початку 60-х років пропагував героїзм червоноармійців. А червоноармієць-військовополонений – це було дуже незручно. Це не героїчно. Тому розмови про таких людей були табуйовані. Оцей сумнозвісний наказ “ні кроку назад” був про те, що червоноармієць має атакувати та — або перемогти, або загинути”, — нагадує кандидат історичних наук.
На думку історика, на місці у Львові, де був розташований концтабір Шталаг 328, має бути створена ширша меморіалізація.
“Територія табору настільки велика і пов’язана з людськими стражданнями, що там має бути щось більше, ніж один хрест. Ми маємо приклад у Німеччині, де колишній Шталаг став музеєм. Наскільки варто робити цілком на Цитаделі музей, — це питання до громадськості. Але те, що там має відбутися ширша меморіалізація, це правда. Така моя думка”, — підсумовує кандидат історичних наук Володимир Зілінський.
