Львів у 2025 році отримав статус Молодіжної столиці Європи. Місто вже реалізує низку проєктів та ініціатив для студентів і молодих людей, включно з молодіжними обмінами, освітніми програмами та інноваційними школами.
У інтерв’ю “Еспресо.Захід” керівниця Офісу Молодіжної столиці Європи Тетяна Кожокарь розповідає, що дає цей Молодіжної столиці, а також про роботу міста з молоддю, проєкти та обміни для студентів та як створювати можливості для розвитку в Україні.
— Розкажіть на конкретних прикладах, як місто Львів працює із молоддю?
— Коли ми минулого року затверджували стратегію молодіжної політики, яка діятиме до 2030 року, ми гуртували навколо цієї стратегії молодих людей. Для нас було важливо, щоб її писали саме вони.
Зараз ми реалізуємо дуже багато проєктів: “Молодвіж”, День молоді, дизайн-конференція “Дезаріум”, науковий фестиваль OL. Ми гуртуємо молодь відповідно до їхніх напрямів зацікавленості.
Зараз запускаємо школу “РОЗкачка”, щоб давати молодим людям різні знання. До них приходитимуть лектори й спікери, які мають досвід у створенні бізнесу, і допомагатимуть їм розпочати власну справу.
Ця школа стане частиною масштабного проєкту “100 інноваційних ідей”, де кожна молода людина може прийти зі своєю ідеєю, знайти однодумців. Ми дамо їм ментора-експерта, і протягом кількох місяців вони будуть розробляти свої проєкти. У результаті вони матимуть можливість або впровадити свою ідею у спільноті, або, наприклад, виграти грант на її реалізацію.
Таким чином, ми вже формуємо й збираємо молодь навколо різних ініціатив.
— Львів у 2025 році має статус Молодіжної столиці Європи. Як ви користуєтесь цим статусом?
— Андрій Москаленко, перший заступник міського голови, на початку цього року виступав на засіданні Комітету культури, освіти і молоді Європарламенту. Це був історичний момент — вперше представник міста мав слово на такому рівні. Для нас це стало можливістю запросити до Львова єврокомісара з питань молоді чи керівницю цього комітету на відкриття Молодіжної столиці.
Також двічі до Львова приїжджав заступник Генерального секретаря Ради Європи. Спершу — на відкриття Молодіжної столиці, а потім ми запросили його на форум UNBROKEN Justice 24 червня. І він сказав: “Я вже у вас був. Це класно, приїду ще”. Тобто цей статус дозволяє нам залучати до Львова впливових людей та інституції.
Статус Молодіжної столиці не дає грошей. Коли ми його виграли, дехто питав: “Ну то тепер скільки ви отримуєте?”. Відповідь проста — нуль. Але він відкриває доступ до грантів, і наші колеги над цим працюють. Найперше ж цей титул дає нам “мікрофон”. А вже те, що ми скажемо в цей мікрофон, залежить від нас. Тому ми використовуємо цей статус на максимум.
— Які цілі ви ставите на своїй посаді для себе і для Офісу Молодіжної столиці?
— Наша головна мета — створити для молодих людей максимально широкі можливості, аби вони залишалися і розвивалися у Львові та в Україні.
Це стосується різних напрямів — заходів, молодіжних обмінів, проєктів. Наприклад, від початку 2025 року ми вже провели близько десяти молодіжних обмінів для студентів. Молодь від 18 років могла податися і на тиждень поїхати в інші міста, щоб познайомитися з новим досвідом та людьми. Останнім таким обміном була поїздка до трьох польських міст — Гданська, Варшави та Любліна.
Паралельно ми запускаємо різні проєкти, де молодь вчиться створювати щось власними руками. Можливо, хтось із цих учасників за п’ять років матиме успішний стартап, але свій шлях почне саме з нашої школи.
Тому наше головне завдання — створювати середовище, у якому молодь зможе максимально реалізувати свій потенціал у Львові.
— Зараз часто звучить формулювання, що “молодь — це ресурс і це майбутнє”. Чи ви це так само сприймаєте?
— Молодь — це і сьогодні, і майбутнє. Бо без сьогодні нема завтра. Кожне наше рішення чи дія сьогодні впливає на те, яким буде наше завтра.
Якщо дивитися в контексті молоді, то ми мусимо працювати над тим, щоб створювати для неї можливості і щоб розуміти, якою країна буде завтра. Працювати з молоддю важливо для того, щоб усвідомлювати, якою стане Україна через 10–15 років. Адже діти, підлітки чи молоді люди 15–18 років — це ті, хто за десяток років формуватимуть політики держави, політики в ширшому сенсі — суспільні правила, підходи, рішення.
Тому вкладати в це потрібно вже зараз, щоб отримати результат через 10 чи 20 років.
Це так само, як у школі: якщо дивитися глобальніше, то треба з самого початку вкладати ресурси у дітей — щоб передавати їм правильні норми, цінності, світогляд. І тоді через 10–20 років ми зможемо побачити зовсім інший контекст нашої держави.
