Оборонці міста про вихід з оточення та про перевагу, яку росіяни отримали після взяття Авдіївки.

Хлопці з 53 ОМБр були одними з останніх, хто виходив з оточеної Авдіївки. Вони розказали про тактику росіян, про перевагу, яку ворог дістав після взяття Авдіївки, а також про «ждунів», які наводили на наші позиції російську арту. У новому матеріалі проекту «Український Свідок» –бійці 53 ОМБр, які обороняли Авдіївку. Вони утримували один з флангів фронту на цьому напрямку, а у лютому 2024 року їм довелося прикривати відхід наших оборонців з оточення.

«Ми дізналися, що виходимо, вже коли вийшли, – розповідає військовий Олексій із позивним «Жила». – Згодом дізналися, що на нашій позиції ми стояли останні, “сусідів” вже не було».

«Коли виходили, через наші голови все летіло в бік міста, включно із дронами, – згадує боєць «Старий», у цивільному житті Євген. – Кілька разів поруч прилітали КАБи (керовані авіабомби)».

«Жила» розказав про умови, в яких хлопцям доводилося боронити місто. «Їжі та припасів вистачало, – каже він. – Бракувало нервів. Коли довго не спиш, починаються звукові галюцинації – ніби хтось лазить по посадці. А ще – нестерпно бачити, що такі ж люди, як ти, сунуть, аби вбити тебе».

Також чоловіки розповіли про цивільних, які лишались у Авдіївці – навіть коли за місто точились бої. «Були такі, що виганяли нас з міста – мовляв, це все через нас, – каже «Старий». – Хто хотів – виїхав, а це так звані “ждуни”. Вони зливали росіянам наші позиції, де ми живемо. Одного разу сфотографували міномет і почали комусь дзвонити. Наші хлопці міномет забрали, а вже ввечері туди прилетіла ракета».

Захопивши Авдіївку, росіяни отримали певну перевагу на полі бою. «Жила» каже, що тепер окупантам простіше підвозити боєкомплект та людей. «Вони спіймали кураж та тиснуть на наші позиції великою кількістю живої сили та техніки, – додає «Старий». – Зараз вони мають дев’ятиповерхівки, завдяки яким контролюють виїзд з Орлівки (село на підступах до Авдіївки). Фактично, росіяни зараз мають “висоту”».

Хлопці не шкодують, що довелося вийти з міста, адже завдяки цьому вдалося зберегти життя багатьох бійців. Але зізнаються, що хочуть на відпочинок. «Нестерпно важко, – каже «Жила». – Спочатку ти псуєш собі нерви на позиціях, а потім повертаєшся до цивільного життя і не знаєш, що робити далі. Хочеться хоча б місяць-два побути з рідними».