Радянська влада посадила політичних в’язнів у тюрми, а вони навіть там насмілились їй протистояти. До прикладу, жінки – мовчки, лише вишивкою. Зараз ці вишивані речі, які вдалося зберегти і відреставрувати, виставили у музеї «Тюрма на Лонцького». У музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів, що на вул. С. Бандери, діє виставка «Колір молитви».
Читайте також
Перегляньте також:
- Ліцензоване кодування від алкогольної залежності у Львові: ціна без прихованих доплат
- Львівська міськрада знову програла суд з власниками “Язикатої тещі” біля Гарнізонного храму
Можна собі уявити, як у вузьких холодних тюремних мурах засуджені, ховаючись від очей наглядача, вишивали ікони. Всі експоновані вишивані речі були створені у цій тюрмі у 1940-их роках. Серед представленого – хустка, одна з найцінніших, бо жінки тишком-нишком вишивали її гуртом, пише – ZAXID.NET.
«Біля кожного вишитого фрагментика на цій хустці є ініціали кожної засудженої – прізвище і ім’я. Може, навіть псевдо, бо, бачимо, є вишитий надпис «Гора». Напевно, різні професії мали ці жінки, бо є вишитий нотний стан. Тож одна з них могла бути музиканткою. А ще тут зображена, до прикладу, тюрма, так засуджена собі її уявляла», – розповіла художниця-реставраторка музею Ірина Дуткевич.
Найбільше вражає те, що вишивали вони, не маючи ні ниток, ні голки.
«Вони вишивали нитками витороченими з їхнього власного одягу. І голка була зроблена з кістки риби, це риб’яча голка. Не знаю, чи в’язням часто давали рибу їсти. Може, просто ця голка якось передавалася від однієї жінки до іншої», – пояснила Ірина Дуткевич.
У тюремних коридорах музею виставили речі, які були створені політичними в’язнями у засланні. Серед усього – вервичка, зліплена з хліба. А ще елементи сорочки Марії Биць, яку та вишивала ще у 30-их роках, а пізніше взяла з собою на заслання у Сибір. Тепер її правнучка хоче пошити собі з цими узорами новий стрій.
Деякі експонати випозичені на різний термін. Одні передали з Самбора та Червонограда. Інші принесли рідні. А от на другому поверсі музею «Тюрма на Лонцького» символічно виставили речі в’язнів другого етапу протистояння радянській системі. Це 1960-80-ті роки.
«Маємо сорочку, яку Ірина Калинець вишивала для свого чоловіка Ігоря Калинця. Спочатку у таборі, пізніше у засланні. А вже після повернення до Львова її довишивала свекруха. Не випадково, що ми експонуємо сорочку за ґратами. Вона дуже добре представляє репресії проти самої сім’ї: ув’язнена дружина – для свого ув’язненого чоловіка», – розповіла наукова співробітниця музею Ірина Єзерська.
У музеї експонують і кримінальну справу Ірини Калинець, випозичену з архіву СБУ до кінця цього тижня.
Кожна вишита деталь – обереги в’язнів, які супроводжували їх у найважчі часи. Тому «Колір молитви» тепер буде постійною експозицією.
«Вишика – елемент протесту. Так само, як пісня, так само, як малюнок. Це є частинка пам’яті. Нескореної пам’яті», – підсумував директор музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.
