Красиві і призабуті. ТОП-10 маловідомих палаців Львівщини (Фото)

18.02.2019 19:29   Джерело: КРАЙ
Опубліковано : Патрік Скеля

Львівщину без перебільшення можна назвати краєм палаців. Якби усі вони, чи хоча б більшість, сьогодні перебували в доброму стані, то туристичний палацовий маршрут міг би бути одним з кращих у Європі, пише - КРАЙ.

Читайте також

На Стрийщині підписали меморандум у сфері розвитку туризму
Таємниці львівського костелу єзуїтів
Львівська облрада відмовилась розглядати передачу замків

На жаль, далеко не всі маєтки призабутих князів і графів сьогодні здатні помилувати око вибагливому естету. Проте гріхом буде стверджувати, що немає на що подивитися. КРАЙ уже неодноразово писав про палаци Львівщини, славні своєю архітектурою та історією. Нині ж пропонуємо своєрідний ТОП палаців, незаслужено призабутих. Вони здатні заворожити око шанувальникам краси, однак потребують і допомоги.

Умовний ТОП-10 легко міг би бути й ТОП-15 чи ТОП-20. Але всьому свій час. КРАЙ обов’язково повернеться до цієї теми, аби детальніше розповісти і про палаци, про які йтиметься нижче, і про інші маєтки галицького панства.

ХОДОРІВ. Палац Любомирського

У 1860 році, коли володарем Ходорова був Казимир Лянцкоронський, його донька Єлизавета вийшла заміж за барона Козіма де Во, фельдмаршала-лейтенанта австрійської армії. Отримавши знатну дружину і поважного тестя, барон на ввіреній Лянцкоронському території одразу по весіллю розпочав будівництво палацу.

На жаль, палац барона простояв не довго – під час Першої світової війни в 1915 році він був спалений російськими солдатами. Згарище стояло аж до 1932 року, коли за його відбудову взявся Евгеніуш Любомирський, котрий походив із князівського роду і був ад’ютантом легендарного генерала Владислава Андерса, культового персонажа польської міліарної історії.

Фасад будинку добре зберігся по нині, вносячи елемент романтики до архітектурного пейзажу Ходорова. Всередині споруда перепланована, сьогодні там розташована лікарня.

ЛІВЧИЦІ. Палац Лося

Палац у Лівчицях є родзинкою світської архітектури Жидачівщини позаминулого століття, яка дійшла до нас у цілком прийнятному вигляді.

За однією з версій, палац і парк на березі річки Бережниця у Лівчицях в 1850 році збудувала графська родина Глуховецьких. Інша версія робить палац на 45 років молодшим і приписує фундацію графу Сторожинському, який взяв на виховання юного нащадка Глуховських – Кароля. Власне останньому і належала тутешня земля аж до 1939 року.

Обидві версії не є абсолютно хибними, бо зведення палацу справді могли розпочати у 1850 році, а в 1895-му – його запросто могли добудовувати-перебудовувати. І все ж загальновизнано, що основна заслуга у появі палацу в Лівчицях належить родичу Глуховських, послу Галицького Сейму Броніславу Лосю. Саме він, взявши за основу кращі зразки мисливських замків Європи, у 1870 році звів миловидний палац, який милує око по сьогоднішній день.

Будували його майстри, спеціально привезені з Європи. Палац являв собою казковий будинок, що мав два поверхи і підвальні приміщення. Всього в будинку було 48 кімнат. Навколо палацу був посаджений парк з алеями. Всі дерева і квіти були завезені із-за кордону. У парку був став, вода до якого поступала з річки через спеціально відведений канал. У ставі плавали лебеді, розводилася риба. У парку збереглися різні види дерев: дуби, липи, різні види ясенів, кедри, сосни, ялини, тюльпанове дерево. Єдина прикрість, що в Першу світову було пограбовано внутрішні покої резиденції.

РОЗДІЛ. Палац Жевуських-Лянцкоронських

Близько 1740 року у Роздолі постав палацЖевуських-Лянцкоронських, який насамперед прославився своїми багатствами. Рід Лянцкоронських славився великою колекцією мармурових статуй, картин епохи Ренесансу, старовинних меблів, килимів, ваз, антикваріату, величезною книгозбірнею та родинним архівом.

Коштом дідича Міхала Юзефа Жевуського у Роздолі збудували мурований палац, який його фундатор назвав Франкополем на честь своєї другої дружини Францішки. Для творення палацу Жевуський запросив знаменитого архітектора Бернарда Меретина, скульптора Яна Гетнера та маляра Шимона Яремкевича. Палац було зведено у стилі французького ренесансу за взірцем замків долини Луари. Як годиться, палац оточував розкішний парк, який нині є територією санаторія.

Після Жевуських маєток перейшов у власність Лянцкоронських, які володіли ним до 1939 року. У 1874 році Антоній Лянцкоронський розпочав реконструкцію палацу, яка здійснювалася під керівництвом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича. Палац було добудовано і розширено. У 1904 році французький архітектор Шарль Баужу об’єднав нові будівлі зі старим корпусом. До початку Першої світової війни за проектом архітектора Люнтваля з Сілезії було збудовано ліве, східне крило палацу.

Напередодні Другої світової війни багато експонатів було вивезено у Віденський палац графа Антона Лянцкоронського, де вони були реквізовані і згодом осіли у фондах Королівського замку у Варшаві і краківського Вавелю. Предмети старовини, що залишилися у Роздолі після націоналізації маєтку 1940 році були вивезені до Ермітажу і Одеського археологічного музею. Як не дивно, але захланні московські «мистецтвознавці» прогавили чи не найбільші шедеври  – мармурову фігуру Марса ІІ століття, антична скульптура жінки з жертовною чашею (ІІ століття до н.е.) і портрет римлянки, котрі довгі роки вважалися гіпсовими копіями давніх скульптур. Стараннями колишнього директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького встановлено автентичність цих скульптур, які нині перебувають у колекції  галереї.

КАМ’ЯНКА-БУЗЬКА. Палац Мієра

Наприкінці XVIII ст. поморський воєвода Юзеф Мієр купив Кам’янку-Струмилову у попереднього власника Цетнера. Потім власницею міста стала його наймолодша дочка Агнєшка. В 1818 р. вона вийшла заміж за власного кузена Фелікса Мієра. Його наймолодший син Кароль, останній з польської гілки Мієрів на галичині, успадкував Кам’янку. Його вдова Хелена Мієр близько 1896 р. продала маєток Анджею Потоцькому. Та вже на початку ХХ ст. ці землі придбав Ян Брандис – знову лише на кілька років. Ще до 1910 р. він це все продавБроніславу Віслоцькому. Його дочка Ванда Раковськабула останньою власницею Кам’янки аж до «золотого» вересня 1939 року.

Така часта зміна власників не дозволяє достеменно встановити, хто коли і що будував та добудовував у Камянському палаці. Зрозуміло тільки, що закладений він був родиною Мієрів, як припускають десь у середині ХІХ століття. Невідомим залишається й ім’я архітектора, котрий створив одну з найкращих споруд містечка. Її, щоправда, мало хто міг побачити через те, що, як і знаменитиому палацу Бадені в Буську, колишньому палацу Мієрів «пощастило потрапити» на територію військової частини. Останню сьогодні розформовано, а палац після хазяйнування військових потребує порятунку.

 

НЕСЛУХІВ. Палац Дідушицьких

Розкішний дендропарк з рідкісними деревами та кущами, схили якого опускаються до мальовничого озера з невеличким штучним острівцем – візитівка Неслухова, розташованого у Кам’яно-Бузькому районі.

А посеред парку – невеликий, але гарний палацик, який колись належав знаменитій родині Дідушицьких. Палац двоповерховий, зведений у класичному стилі.

На початку ХІХ століття палац у Неслухові на місці колишнього оборонного двору збудував граф Андрій Северин Дідушицький. Згодом його син Казимир Адам зробив реконструкцію палацу і добудував другий поверх. У такому вигляді маєток проіснував до 1891 р., коли споруду знову реконструювали. Тоді до головного корпусу була поєднана восьмигранна капличка з дахом-банею, завдяки чому вона перетворилася на своєрідну кутову башточку. Після багатьох перебудов палац набув асиметричного вигляду, яким і дійшов до наших днів. Останнім власником маєтку до 1939 р. був онук Казимира Адама Станіслав Дідушицький.

З внутрішнього оздоблення палацу дотепер практично нічого не збереглось. Та й сам палац вцілів завдяки диву і наполегливості С. Шестопала, колишнього керівника розташованої там у радянські часи Львівсчької дослідної станції інституту садівництва. У 1979 році палац, який перебував на той час в аварійному стані, було визнано непридатним для використання і вирішено знести. Шестопал зумів переконати відповідальне начальство у доцільності порятунку палацу, і до 1984 року було проведено його реконструкцію. Проте й нині палац Дідушицьких перебуває в далеко не ідеальному стані.

СУДОВА ВИШНЯ. Палац Марсів

У зведеного в першій половині ХІХ століття в Судовій Вишні палацу Марсів важка доля. Нині у її порятунок вірять хіба великі оптимісти.

На південному сході невеличкого містечка Судова Вишня, неподалік Мостиськ, розташований колишній маєток шляхтичів Марсів. Найбільший розквіт тамтешнього палацу та розташованого на шести гектарах парку прийшовся на часи знаного естета свого часу Яна Непомуцена Станіслава Віталіса Марса, який був власником Судової Вишні на початку ХХ століття. Хоча заради справедливості треба зазначити, що палац міг би називатися за іменем Антонія Коморовського – швагрна знаного Станіслава Щєнсни Потоцького, який власне і заклав маєток на початку ХІХ століття.

По смерті Яна Непомуцена його власність успадкував онук Кшиштоф Марс, котрий відремонтував палац після шкоди, завданої Першою світовою.  Утім вже у Другу світову палац знову було понищено та пограбовано. У радянські часи він був переобладнаний в гуртожиток Судововишнянського зооветеринарного технікуму.

Унаслідок пожежі, яка трапилася вже у часи Незалежності, споруда перебуває в жахливому стані. Судовишнянська міська рада, враховуючи прикордонне розташування містечка, свого часу пропонувала передати інвестору залишки споруди за 1 гривню та виділити безоплатно землю з метою відбудови та проведення реставраційних робіт для створення Центру Євроінтеграції України.

МОСТИСЬКА. Палац Страхоцького

1830 року Антоній Страхоцький замовив архітектору Фредерику Бауману палац, який невдовзі постав у Рудниках Ляцьких – нинішніх Рудниках, північному передмісті Мостиськ.

Домінантою двоповерхової споруди з елементами неоготики є масивна кругла вежа зі шпилястим дахом. А крило, яке відходить від вежі, своїм вирішенням дуже нагадує костел.

Після смерті власника палацу Антонія Страхоцького будівля передавалася із рук в руки і врешті цю власність успадкувала одна із доньок графа Борковського Гелена, яка  була одружена з графом Едвардом Холонєвським. Останній любив добряче загуляти, внаслідок чого дійшов до банкрутства і напередодні Першої світової війни Ланцутський банк наклав арешт на маєток. Зрештою, під час війни палац було серйозно пошкоджено.  У 30-х роках XX століття його відновили для громадських цілей. Відтоді у цьому приміщенні працює школа.

Із цікавих фактів: під час Першої світової у Палаці Страхоцьких Автро-Угорщина підписала капітуляцію Перемишля, а в самій споруді певний час містився штаб російської армії.

КРУКЕНИЧІ. Палац Дрогойовської

Гордістю села називають мешканці села Крукенич на Мостищині будинок, де нині розташований ліцей Національного лісотехнічного університету.  Споруда має давню і складну історію – у різні часи тут розташовувалися графський маєток, катівня НКВС, інтернат, навчальні заклади.

У 80-х роках XVIII ст. власником Крукенич став граф Дрогойовський. Близько 1822року його дружина Гонората Дрогойовська  побудувала  в  Крукеничах  палац  в класичному стилі і містечко стало головною садибою графської династії.  Дві пари колон при вході, а також балкони-лоджії надавали будівлі пишності та величності. За будинком на горбочку зеленів парк, закладений ще в XVIII ст. і збережений до наших днів.

Нащадки графської династії жили розкішно, часто справляли бали, на які приїжджав військовий оркестр із Перемишля. Розкішне життя призвело до банкрутства графа. Під час чергового бенкету пан Дрогойовський, добре хильнувши,подався до конюшні і там застрелився.

Наприкінці ХІХ століття Драгойовські продали маєток Слотвінським, після чого власники мінялися ще кілька разів.

Найтемніші часи в історії палацу припадають на 1953-1957 роки, коли тут знаходилась тюрма НКВС. Радянська влада ще й спотворила палацову архітектуру, добудувавши спортзал. Однак навіть попри це маєток вартує, аби його оглянути.

РАКОВА. Палац Тхорницьких

У селів Ракова на Старосамбірщині, де колись господарював знаменитий рід Мнішеків, з часом з’явилися нові господарі. У другій половині ХІХ століття там досить успішно хазяйнували пани Козловецькі та Тхорницькі. Невідомо, кому з якої гілки цих споріднених шляхетних родів першому прийшло в голову будувати палац, однак більшість джерел вказують на Тхорницьких.

Тож наприкінці ХІХ на Прикарпатті з’явився ще один невеликий архітектурний шедевр – еклектична двоповерхова споруда з великими мансардами, ламаним дахом і високими димарями. Архітектором палацу був ВінцентРавський-молодший.

Палац добре дійшов до нашого часу, сьогодні там розташовано місцеву школу. І, звісно, архітектурну перлину не можна розглядати поза контекстом парку, посеред якої вона розташована. Парк, до речі, на сто років старший за палац і нині є пам’яткою садово-паркового мистецтва.

ПІДГІРЦІ. Палац Бруницьких

Палац Бруницьких – безперечно є не лише окрасою Підгірців, а й своєрідною аристократичною візитівкою Стрийщини.

Наприкінці ХVІІІ століття палац у Підгірцях звів князь Юзеф АлександріЯблоновський, однак з невідомих нам причин за своїм дітищем зовсім не пильнував. У 1817 році він продав занепалий маєток сполонізованому єврею Юзефу Бруницькому, котрий повернув його до життя.

До 1939 року споруду ще не раз перебудовували, а після встановлення радянської влади палац очікувала звична доля «буржуйських» маєтків. У різні часи тут були рибгосп, школа-інтернат і навіть сільрада. Попри все будівля незле збереглася і була відновлена завдяки приватним інвестиціям. На жаль, уже не повернути вирубані невідомо з яких причин ландшафтниками радянських часів вікові дерева князівського парку.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: КРАЙ   299
Загрузка...