Люди діляться на фаталістів – тих, хто вірить, що все визначено для людини заздалегідь (наприклад, день смерті), а є такі, які вважають, що людина завжди може все змінити сама, обираючи як діяти. То чи слід вірити християнам у долю? Чи справді все життя наше наперед прописане? Чи у Біблії думки, які дають підстави так вважати?

1. Віра в долю, фатум чи рок – не тільки не православне, але й відверто антихристиянське вчення. Церква категорично заперечує думку про те, що майбутнє людини було наперед кимось визначене чи передречене, навіть самим Богом. І тим більше, ми не можемо припустити, щоб людина могла потрапити в такі обставини, у яких вона б не несла відповідальності за свої вчинки, чи не змогла б зовсім нічого змінити у житті. Тому кажемо, що віра в фатум чи передбачене наперед майбутнє людини не є одним із багатьох можливих переконань, що можуть існувати в світогляді християнина. У дійсності, це окреме віровчення, яке маючи язичницькі, поганське коріння, підриває головні християнські віронавчальні істини. Людина не може бути одночасно християнином і вірити у долю.

2. Біблійне розуміння природи людини, серед іншого, полягає саме в тому, що людина – це вільна істота, в яку Творець вклав можливості постійного розвитку. Тож коли ми кажемо, що людина створена за «образом Божим» (Бут.1:26), ми говоримо про те, що її наділено вільною волею та наявністю можливостей обирати свій шлях. Коли ми кажемо про «подобу Божу» ми говоримо про те, що люди правильно використали свою волю, використавши її на добро та богопізнання. Відтак, стверджуючи, що людина має богоподібну природу ми цим самим спростовуємо думку, що хтось запланував наше життя наперед. І навпаки: стверджуючи, що віримо в якусь долю чи фатум, ми заперечуємо головну свою природну рису – богоподібність, яка, власне, й робить нас людьми, відрізняючи від нерозумних тваринами і бездушних роботів.

3. У тому, що віра у фатум є одним із вірувань язичницького світогляду, можемо переконатися на прикладі астрології – віри в гороскопи, як з рештою, у всі інші гадання та передбачення. Прибічники віри в астрологію чи інших магічних обрядів стверджують, що людське майбутнє вже записано, а для того, щоб його дізнатися треба, всього лиш, уміти добре все це прочитати. Яким способом це відбудеться – неважливо. Чи то по зорях, чи то по кавовій кущі, чи то по плямах воску зі свічки. Основна думка поганського світогляду – людина – це не дитя Боже, а лише маріонетка в чиїхось вправних руках. І хоча ми можемо або догодити тим силам, або розізлити їх, шукаючи їхньої приязні, останнє слово тут не за людиною, а за невідомими стихіями чи духами, які насправді є бісами (1 Кор.8:4-5 ).

4. Оскільки сенсом нашого земного, дочасного життя є підготовка до Вічності та того життя, яке буде за гробом, кожна людина має засвідчити цей свій вибір конкретними вчинками, словами, настроєм, цінностями та вподобаннями. Якщо у нас не буде способу визначити свою долю самостійно – виходить, що усе людство живе даремно, без мети та здорових цілей, а ми лише іграшки в чужих руках. Ні грішити не можемо самостійно, ні робити добрі вчинки – все це вже замість нас хтось вирішив. Таким чином, віра в фаталізм заперечує існування вищої мети життя в людини і робить все наше земне життя беззмістовним.

5. Якщо існує доля, то немає потреби в молитві. Молитва це наша розмова з Богом, який не тільки чує нас, але й може задовольняти наші прохання – виконувати те, чого ми просимо. Отже, те, що ми не лише молимося, але й можемо отримати відповідь від Господа на наші молитви, красномовно говорить, що ніякого сталого шаблону нашого життя не існує. Бог може й хоче нашого спасіння, а тому, не тільки дозволяє людям щомиті змінювати свій життєвий сценарій, але й всіляко сприяє благу тих, хто до нього звертається за допомогою. Безумовно те, що Бог присутній у нашому житті, зовсім не говорить, що Він «проживає наше життя замість нас». Наше спасіння є результатом добровільної співпраці – синергії – Бога та людини. Якщо людина цього не потребує, Бог у її житті діяти перестає. Якщо звертається до Нього за допомогою – то допомагає. Сам Господь наш Ісус Христос живучи на землі, як богочоловік молився до Небесного отця, показуючи нам приклад. Це Христос подарував людству молитву Господню – «Отче наш». Якщо існує фатум, то сенсу просити хліба насущного чи не ввести нас у спокусу немає жодного: вже все давно за нас вирішено ( Лк.5,17-26).

6. Якщо існує доля, то покаяння та суд Божий позбавлені всякого сенсу (Мф.4:17). Живучи на землі кожен із нас, неминуче, робить помилки. Іноді це просто, дрібні граматичні помилки у власному записнику. Іноді – щось значно страшніше:  помилки в стосунках із Богом, ближніми чи навіть із самим собою. Якби Бог, який Сам себе називає Любов’ю (І Ін.4:8), не дозволив би нам ці помилки виправляти, людство вже давно б себе знищило. Саме завдяки тому, що люди можуть змінювати своє життя, вони можуть не тільки грішити, але й виправлятися. А раз можуть виправлятися то можуть і повинні каятися, бо без покаяння не буває Спасіння. Якщо припустити, що існує фатум, то покаяння – до якого нас закликає Церква – марна річ, позбавлена будь-якого сенсу. Коли людина не вільна і не винна ні у своєму гріху, ні в спробі його виправити, то тим більше – не може відповідати за все це на Суді Божому. Наголошу, що вчення про Страшний суд, як і про покаяння, – це безсумнівно одне з ключових феноменів і доктрин християнства.

7. Більше ніж двотисячолітній досвід Буття Церкви переконує нас у дієвості молитов та Таїнств Церкви за зцілення хворих. Ми знаємо, що мільйони та мільярди людей реально зцілилися духовно, душевно та фізично, саме завдяки правильному духовному життю. Якби існувала доля, а люди просячи в молитвах і виправляючи своє життя не змінювалися б, то вони б давно перестали будувати храми та об’єднуватися навколо них. Диявол же противиться цьому, а тому постійно спонукає нас жити за іншими принципами. Зокрема, намагається нам нав’язати думку про те, «що має бути – того й не уникнеш». Насправді, така філософія є не доказом буття фатуму, але формою зневіри, відчаю, мало- та марновірства. Люди, які не вірять у себе, не вірять у Бога та можливість співпраці з Ним, дійсно, не мають жодної надії на краще життя. Власне, Святі Отці неодноразово прямо навчали, що людина, яка піддається зневірі та відчаю – вже живий труп. Християнин, який співпрацює з Богом, ніколи не залишається без сил, ніколи не стає песимістом, ніколи не страждає від відсутності наснаги та підстав для подвигу.

8. Чи на все воля Божа? Серед людей побутує популярне прислів’я: «на все воля Божа». Але чи вірне воно? Ні, не вірне. Воля Божа спрямована лише на любов, добро, віру та надію. А от на гріх, на зло, жорстокість і негатив – волі немає. Бог має намір щодо людства лише один – сповнити наше життя справжнім сенсом і подарувати нам максимальне щастя – блаженство. Все, що суперечить цьому бажанню Бога – не є Його волею. А все-таки, наше життя та світ сповнений гріхом і недосконалістю. Чи є в цьому протиріччя? Ні, немає. Для пояснення цього феномену Церква пропонує розрізняти – волю Божу та Боже попущення (попуск). Воля – це те, чого Бог хоче. Попущення це те, що суперечить Його волі, але найчастіше є свідомим вибором людини. Наприклад, чи є воля Божа на те, щоб курець помирав від раку легень? Ні, Бог цього не хоче! Однак, оскільки паління цигарок є власним вибором людини, то наслідки цього залежать лише від курця, а Бог тут не винен. Навпаки! Через батьків, священиків, духовні науки та релігійні книги, а також, через численні приклади життя праведників і грішників Бог неодноразово звертався до людей, очікуючи їх покаяння. Тож тепер дивно за все звинувачувати Бога. Що посіє людина – те й пожне. Про це неодноразово нагадує нам Біблія

9. Православне вчення, яке пояснює момент співпраці Бога та людини називаємо промислом Божим. Промисел (турбота) Божа про людину полягає в тому, що Господь усіма доступними засобами сприяє нашому спасінню: «Багато задумів у серці людини, але відбудеться тільки визначене Господом» (Притч.19:21). Бог може зробити так, щоб наші злі справи не мали успіху, якщо вони можуть завадити певним, значно важливішим справам чи нашкодити невинним людям.

Бог незбагненими для нас чином влаштовує наші справі так, щоб незалежно від обставин, кожна без винятку людина завжди мала можливість вибирати добро. Натомість диявол навпаки – прагне позбавити людину свободи, зробити її своїм рабом, позбавленим можливості мислити, аналізувати, вірити, любити та мати надію. Фраза про те, що усі християни – «раби Божі» – звісно, більше літературна, образна, ніж догматична. У вузькому, богословському сенсі «рабом Божим» можна назвати лише святих і праведних людей, які забуваючи про себе, відсікають свою пристрасну волю та гріховні бажання. Ми – не такі. Все ж Господь, який не називає нас рабами через дар усиновлення (Ін.15:15), дозволяє такою фразою православним християнам висловити певну «декларацію про наміри». Бути рабом не диявола, а Бог-Творця, – великий привілей. Ми хочемо бути добрими апостолами, служителями Христовими, але через власні пристрасті не кожен може таким стати.

10. Чимало хто вважає, що певним речам у нашому житті було записано статися: шлюб чи безшлюбність людини, дуже рання чи пізня смерть, страшні хвороби та зцілення від них, добра родина чи вічні проблеми у житті, з якими нереально людині поборотися. Всі ці, а також безліч інших спокус і випробувань у житті люди списують на «всесильний фатум», долю, мовляв, що має бути – не оминеш. На ділі такі речі мають прості пояснення, які цілком лежать у площині фізики, а не метафізики. Скажімо, гріховний спосіб життя веде до хвороб і смертей, проблеми з психікою впливають на наші стосунки з іншими, а наша фаховість, самооцінка та самодисципліна прямо впливають на наші успіхи в кар’єрі. Звісно, значно простіше обрати для себе роль жертви, яка нічого не хоче вирішувати, коли є на кого списати свої недоліки – на долю, вінець безшлюбності, фатум, пророцтво старого мольфара, слова ворожки чи чари злої сусідки-відьми.

Слов’янською мовою слово «судь-ба» – утворена від слів «суд Божий». Єдина наша доля – це життя перед лицем Творця та Небесного Батька. Ось, у яку “судьбу” ми віримо – у суд Божий, який відбувається все наше життя. Немає сумніву, що Бог все знає про нас: наше минуле, теперішнє та майбутнє. Однак, Його знання про нашу подальшу долю зумовлені не категоричним передбаченням і тиском на нас, але нашим власним вибором. Скажімо, зрада Юдою Іскаріотом свого Учителя була відома усім задовго до події, бо це об’явив Бог через пророків (Пс.40:10). Але це зовсім не свідчить, що сам Юда був приречений стати зрадником. Навпаки! Як бачимо зі сторінок Святої Євангелії, Христос постійно, багаторазово звертався до сумління свого апостола, аби той відмовився від злих намірів. Отже, не пророцтво про подію викликає цю подію в майбутньому, але сама подія, яка стається в свій час, є відкрита пророкам чи Богу. Якщо зміниться подія – зміниться пророцтво. Святе Писання про плани Бога щодо людства каже так:

«До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра. 29 Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. 30 А кого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив» (Рим.8:28-99 ). Це означає, що Бог наперед визначив людям можливість спасіння та допомагає нам у цьому, проволячи через спокуси до Свого Царства (Еф. 1:4; 5:27; Кол. 1:22; Юд. 1:24). Отже, передбачення Боже полягає в тому, що Бог передбачив праведникам Царство Боже, а грішника – пекло. І, звісно, хто як не Бог знає, як люди робитимуть свій вибір: «тому що Бог визначив нас не для гнiву, а на одержання спа¬сiння через Господа нашого Iсуса Христа» (1 Сол. 5:9 ).

«Багато хто шукає прихильного лиця правителя, але доля людини — від Господа» (Притч.29:26)- у цьому вірші говориться не про те, що існує доля, але про те, що Бога слід слухати і боятися більше за людей.

Проти понять “доля” та “рок, фатум” рішуче виступав у своїх проповідях і творах св. Іоан Златоуст. Він каже:” Якщо ж є рок, то немає суду; якщо є рок, то немає віри; якщо є рок, то немає Бога; якщо є рок, то немає пороку; якщо є рок, то марно, все без користі робимо й терпимо: – немає похвали, ні осуду, ні сорому, ні ганьби, ні законів і немає судилищ”ю І далі: ” Не будемо приписувати управління світом демонам; не думаймо, що про справжні справи ніхто не промишляє; Не будемо протиставляти промислу Божому тиранію якогось року або долі. Все це сповнене богохульства “.

Протоієрей Євген Заплетнюк