Ще зовсім донедавна галичани були позбавлені можливості «спілкування» з дикими тваринами, за винятком хіба цирків і заїжджих звіринців, які приносили не так радість, як жаль за звіриною. Сьогодні ситуація виглядає більш прийнятною: зоопарк у Меденичах, біля Дрогобича, за умовами утримання тварин потрохи дотягується до європейських зразків, у Сколівських Бескидах можна помилуватися зубрами, а неподалік Львова створили справжній рай для ведмедів, пише - «КРАЙ».

Аби потрапити у Домажир, своєрідну ведмежу «столицю» Львівщини, потрібно доїхати з обласного центру до Ямельні (Яворівський напрямок), після чого звернути за вказівником направо. Добиратися найзручніше власним авто, бо інакше доведеться прочалапати пішки від траси понад 2 кілометри. Але навіть за такої логістики яскраві враження витіснять втому. Адже ви потрапляєте не будь куди, а у справжній ведмежий рай – у травні 2016 року за підтримки  австрійського фонду «Чотири лапи» у Домажирі розпочалося створення притулку для клишоногих.

«Чотири лапи» – це австрійський фонд, який заснував притулок і продовжує далі його створювати. Фонд відомий тим, що вже 31 рік рятує тварин по усьому світові, не тільки бурих ведмедів, а й великий котячих, а також тварин на фермах. В Україні фонд зосередився на порятунку ведмедів, тож мешканці «домажирського лісу» – тварини врятовані людьми з пересувних цирків чи так званих приватних зоопарків, де їхнє життя було нестерпним. Нині ж, наче вибачивши злим людям за колишні знущання, чотирилапі дякують людям добрим за порятунок, тішачи їх своїми веселощами і кумедністю.

Загальна площа притулку – 20 гектарів, сьогодні облаштовано з них 7,7 гектара. Коли тут оселився перший мешканець, Потап, у Домажирі було усього декілька вольєрів, адміністративна споруда та бер-боркси. Зараз тут з’явилася відпочинково-розважальна зона з кафе та сувенірною крамницею. Поміж великими лісовими вольєрами петляє вимощена стежка, яка час від часу підводить до засклених підвищень, звідки зручно спостерігати за клишоногими. Вольєри обладнані спеціальною системою під струмом.

Потап є головним улюбленцем відвідувачів притулку. Він своїми розвагами здатен влаштувати цілу виставу і не поступається в артистизмі своєму естрадному тезці.Але таким життя Потапа стало менше двох років тому, до того він провів дев’ять років утісній клітці при ресторані на Буковині. Коли заклад збанкрутував, і ведмедя нічим було годувати, місцеві активісти почали бити на сполох. Зрештою нещасну тварину вдалося звільнити. Для порятунку тварини на Буковину вирушив спецавтомобіль з болгарського притулку. Дорога видалася складною: через стрес велетень вагою близько 300 кілограмів став розгойдувати машину. Та, незважаючи на труднощі, Потап таки дістався Домажира, де дуже швидко став освоювати нові для себе речі – купання в басейні, видряпування на дерева тощо.

Одинадцятою мешканкою ведмежого притулку «Домажир» порівняно недавно стала ведмедиця Ласка. Колись її звали Машею, однак вирішили переіменувати, бо вже дві Маші у притулку замешкали раніше. Тут у Ласки є все, що потрібно клишоногим, окрім волі, де вона не змогла б вижити, бо все своє життя провели у тісній клітці. Дитинство Ласка провела під Києвом, де була мішенню для цькування мисливськими собаками на притравлювальній станції. Згодом опинилася у приватному звіринці в Покровську на Донеччині. Крім Ласки, у тісних клітках поневірялися ще кілька ведмедів і левів. За звільнення цих тварин, які замерзали і голодували, боролися багато людей. Зрештою людяність перемогла і звірів за рішенням суду звільнили, точніше відправили у місця, де вони зможуть жити в умовах, наближених до дикої природи. Ласку з Покровська спочатку відправили до Запоріжжя, а потім вона здолала 1100 кілометрів до ведмежого притулку на Львівщині.

Найстарша мешканка притулку – ведмедиця Христина. Їй уже близько 30 років. Це доволі поважний вік для ведмедів, тому що в умовах неволі вони живуть до 40, але це за умови ветеринарного догляду, відсутності стресу тощо. У природі ведмеді живуть у середньому 25 років. Христя має безліч різних хвороб. Серед них і проблемами із внутрішніми органами, і психологічні –стереотипія. Христя – тянь-шанський ведмідь, багато років вона виступала у цирку, а також господар часто її використовував для розваг у ресторанах. Невеликих розмірів тварину (Христя важить близько 100 кілограмів) майже постійно тягали на повідку як собаку. А ще – поїли алкоголем. Тепер у ведмедиці проблеми з печінкою. Христя не любить зайвої уваги і часто просто ховається. Вона єдина з мешканців притулку, у кого зимова сплячка була неміцною – ведмедиця пробуджувалася практично через день.

Сусідкою Христі є ще одна циркова ведмедиця – Зоя. У тварини окрема невелика загорожа, яка має вберегти її від травм. Зоя – ще один приклад людської жорстокості і байдужості. Щоб тварина не лякалася яскравого світла софітів у цирку, її осліпили. Працівники притулку не знають, як саме це відбулося, але, найімовірніше, у хімічний спосіб. У Зоїній загорожі нема ні дерев, ні іграшок, ні басейну – будь-яка перешкода для неї небезпечна. Ведмедиця постійно намотує кола – це тому, що практично усі тварини, які сюди потрапляють, страждають на стереотипію – вони або постійно повторюють один маршрут по колу, або тупцюють з лапи на лапу. У природі ж ведмеді потребують величезних територій. Вони одинаки і можуть долати до 40 кілометрів на день, а у тісних клітках вони не могли цього робити.

Є у Домажирі і свої ведмежі Ромео та Джульєта. Щоправда звуть їх тут Бодя та Настя. Найжвавіша пара клишоногих ділить вольєр, бо товаришують із дитинства, а потрапили до Домажира із житомирського притулку. Їхні забави чи не найбільше приваблюють глядачів. За популярністю з парою друзяк може порівнятися лише згаданий Потап.

У притулку кажуть, що їхня мета порятувати якомога більше медведів. Для цього в першу чергу планується суттєве розширення території, на якій могло б замешкати до трьох десятків тварин.

Притулок «Домажир» потроху стає одним з улюблених місць для сімейного відпочинку. Особливо тішаться відвідинами ведмежого раю дітлахи. І важливо, що крім заряду позитивних емоцій, вони отримують дуже важливе розуміння про те, що у світі є добро та зло, і що добро обов’язково перемагає.

Фото з ФБ-сторінки ведмежого притулку «Домажир»

Як добратись зі Львова

Автобусом

Їхати будь-яким автобусом в напрямку на Івано-Франкове з АС-4 (Янівське кладовище) до зупинки Ямельня. Автобуси відправляються з інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Краковець до Ямельні. В кінці села звернути праворуч, на Жорниська. Далі їхати, орієнтуючись на вказівники, що ведуть до притулку. Відстань – 20 км