Однією з найбільших і найзначніших за межами Львівщини перлин є курортне місто Моршин. Розташований серед прикарпатських заповідних лісів на висоті 340 м над рівнем моря він прославився своїми цілющим мінеральним джерелам і сьогодні є одним з найвідоміших рекреаційних об’єктів України, пише видання «Край».

Про корисність моршинських вод, звісно, краще поцікавитися у медиків. То ж ми більше зупинимося на історії міста і на його архітектурних скарбах.

Моршин історичний

Як каже легенда, на початку XIV століття два брати Мор і Шин спустилися з карпатських гір у пошуках кращого життя в долині і побачивши чарівну місцину, вирішили заснувати поселення.

Оскільки про бойків на ім’я Мор чи Шин більше ніде чути не доводилося, апелюватимемо все таки до історичних джерел. Отож, перша письмова згадка про місто датована 2 січня 1482 року в судовому записі, де згадувалось, що тодішнє село Моршин належало шляхтичу Юрію (Юхну) Нагваздану та входило до складу Польського королівства.

На той час це було невеличке село, котре налічувало тільки 12 дворів. Однак вже за тих часів селяни використовували джерела ропи для виварювання солі. Топонімічні назви «баня», які й досі зустрічаються в назвах населених пунктів чи частини міста, свідчать про використання спеціального приміщення — «бані» або «жупи», в яких і випарювали з ропи сіль.

На той час солеварний промисел було доволі прибутковим. Саме за нього вирішили взятися пізніші власники Моршина – знатна родина Браніцьких. Після отримання дозволу королівської канцелярії було викопано п’ять шахтних колодязів для видобутку ропи, з якої шляхом виварювання отримувалась сіль. Однак промисел не виправдав себе – моршинська сіль була гіркою і  не могла конкурувати з сіллю з інших міст. Соляні промисли приходять у занепад. А гіркого смаку солі додавав мірабіліт — глауберова сіль. Тільки через століття Глаубер добув хімічним способом цей мінерал, який в Моршині добували натуральним способом. А вже в XIX столітті моршинські джерела використовували як лікувальний засіб для лікування органів травлення.

Так потихенько недолік моршинських вод перетворювався на їхню велику перевагу.

Моршин лікувальний

В 1875 році з будівництвом через Моршин залізниці Стрий-Станіслав життя міста значно пожвавилось. Тогочасний господар маєтку в Моршині, німецький купець Боніфацій Штіллер, одним з перших зрозумів рекреаційну привабливість містечка. У газетах за 1877 рік було розміщено повідомлення про те, що в Моршині відкривається кліматичний курорт для хворих туберкульозом легенів.

Запрошені Штіллером лікарі В. Пясецький та С. Дзіковський розпочали організацію в Моршині клімато- і водолікування на кшталт західних курортів, котрі були на той час досить модними. У травні 1878 року С. Дзіковський доповів про можливість організації курорту в Моршині на засіданні «бальнеологічної комісії» в Кракові. Лікар Лютостанський, котрий провів інспекцію Моршина, розповідає про наявність на курорті приміщення на 12 ванн, трьох житлових приміщень для приїжджих, дерев’яного водопроводу. Також він звертає увагу на три джерела з гірко-соленою водою.

1878 рік став роком першого офіційного лікувального сезону з відкриттям «Закладу для лікування грудних захворювань». З того часу мінеральні води джерел Моршина стають предметом вивчення Перший хімічний аналіз ропи джерела №1 було опубліковано професором Львівського університету В. Радзішевським в 1881 році. А за два роки до того було очищено та впорядковано два шахтні колодязі, котрі названо іменами власника курорту Штіллера та його дружини — джерела «Боніфацій» та «Магдалена» (нині джерела № 1 та № 2). У цьому ж році виявлено ще одне цілюще, котре дає ультрапрісну воду – джерело Матері Божої (джерело №4). Одночасно в околицях Моршина знайдена торфяна грязь – «боровина».

Власник маєтку записав у заповіті пункт, за яким усі права власності на свої моршинські маєтки мали перейти Товариствугалицьких лікарів, яке активно включилося в розкрутку здравниці. Курортний сезон 1880 року відкрився з новою назвою – «Лікування мінеральними водами та грязями». Воду мінеральних джерел почали застосовувати для ванн, а торф’яну грязь – для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевим курортом і швидко набував популярності. Скажімо, воду «Боніфацій» у 1883 році вже почали бутилювати.

Моршин став відомим. У рекламних проспектах, що виходили перед Першою світовою війною, курорт називали «Галицьким Спа» і «Галицьким Карлсбадом, а моршинська ропа експортувалась у США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

В 1930 роках на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод – так званий «Грибок», який став символом міста. В 1935 році, за проектом Мар’яна Нікодемовича Товариство галицьких лікарів почало спорудження ще одного із символів Моршина – «Курортного дому», відомого нині як санаторій «Мармуровий палац».

Після встановлення радянської влади, приватні пансіонати були об’єднані в санаторії, однак курорт почав стрімко розвиватися, ставши з часом популярною всесоюзною здравницею.

І сьогодні Моршин залишається чудовим лікувально-оздоровчим центром, де можна не лише привести до ладу своє здоров’я, а й насолодитися спокоєм затишних вуличок і мальовничими прикарпатськими краєвидами.

Моршин духовний

У Моршині можна зцілити не тільки тіло, а й душу. Перлиною курортного містечка є дерев`яна церква Покрови Богородиці, розташована у північній частині Моршина, на вулиці Данила Галицького.

Щодо датування церкви існують дві версії. Згідно з одними документами, наприкінці XVIII століття місцеву церкву повністю перенесли в сусіднє село Довге, натомість у Моршині у 1825 році звели нову, яка милує око по сьогодні. Натомість у церковних документах 1901 року моршинський парох отець Нажанківський зазначав, що дерев`яна церква була збудована 1844 року і тоді ж покрита гонтом. Зрештою, обидва твердження не такі вже й суперечливі: не виключено, що храм освятили 1825 року, а впродовж наступних двох десятиліть щось добудовували та вдосконалювали.

Від 1960-х рр. церква була офіційно зачинена, хоча у ній підпільно проводили богослужіння до 1982 р., коли вхід до святині забили дошками. Згодом у церкві планували відкрити музей. Святиню офіційно відчинили у 1989 році. Однак це не рятувало дерев’яну церквувід поступової руйнації, тому в 2000-х рр. будівлю законсервували, а в 2009-2011 рр. провели суттєву реставрацію.

Цікаво, що під час робіт з демонтажу старої підлоги церкви, в місці де стояв іконостас, було знайдено пляшку з запискою у якій повідомлялося, що в березні 1972 року громадянами села Моршин (вказано перелік імен і прізвищ) підлога в церкві була відремонтована.

17 червня 2018 року в церкві відкрили музей Ікон Пресвятої Богородиці.

Архітектурне вирішення храму не надто типове для наших країв. Складається церква з ширшої квадратової нави, вужчого гранчастого вівтаря, який прилягає зі сходу і вужчого квадратового бабинця з заходу. При північній стіні вівтаря прибудована ризниця, вкрита двосхилим дахом. До бабинця ведуть два входи – від заходу і півдня. Стіни церкви шальовані вертикально дошками і лиштвами.Бабинець, наву і вівтар завершують восьмерики з одним заломом (над навою восьмерик більший), вкриті наметовими верхами, які вінчають ліхтарі з маківками.

Віднедавна у Моршині на заміну фактично знищеному за радянської влади костелу з’явився новий: невеличкий, але дуже ошатний та оригінальний, чимось схожий на свого попередника. Недаремно  Архієпископ Мечислав Мокшицький назвав освячений 15 жовтня 2016 року костел Божого Милосердя «перлиною Львівської архідієцезії».

Храм звели на придорожньому клаптику землі, подарованому родиною Грицаїв. Чи не найбільше до будівництва долучився стрийський пастор Войцех Буковець, якому вдалося залучити багато жертводавців із Турнувської дієцезії.

Показово, що в освяченні нової моршинської святині взяли участь і священики східного обряду.

Як добратись зі Львова

Потягом

Зі Львова до Моршина відправляються електрички з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси до Моршина відправляються з центрального залізничного вокзалу Львова.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп їхати до Стрия. Далі повернути в напрямку Івано-Франківська. За селом Станків звернути ліворуч. Відстань від Львова – 85 км.