Двоє хлопців із Львівщини – Сергій Багрій та Андрій Кошіль після повернення після служби в АТО започаткувати спільну справу – молочну ферму.

Про це пише - #ШоТам з посиланням на Високий замок.

Як виникла ідея

Як пригадує Сергій, рішення при­йшло не одразу. Кілька років кожен займався своєю справою, але під час передзвонювань та спілкувань виникла така ідея.

«Мали бажання, ідею, приміщен­ня. Зібралися і вирішили разом почати гос­подарювати. Так і працюємо», — зазначає Сергій.

На батьківщині Андрія, у селі Любинці, реконструювали приміщення, заготували корми, закупили перших нетелів. Допо­магав порадами, настановами, консульта­ціями у новій для хлопців справі директор Львівської аграрної дорадчої служби Іван Паньків.

Як відкривали ферму

По перших тварин звернулися до людей, які мають досвід у фермерській справі, — до родини Шишаків зі села Березця Городоцького району. Консультувалися у господар­ствах Літинське, Пчани-Данкович.

Паралельно вчилися самі, засвоювали ази господарю­вання, заготовляли корми. Дивилися, як працюють інші ферми, намалювали свою і почали втілювати мрію у жит­тя.

Мають всебічну підтримку від сільського голови Любин­ців Володимира Мачалаби. Він виділив їм два гектари землі, щоб хлопці-атовці мо­гли розвивати власне гос­подарство. Допомагали на початках друг Сергія Юрій Масний, а також його бать­ко Степан Гнатович Масний, який раніше працював голо­вним зоотехніком.

Хлопці активно взялися до роботи. Власноруч, а також за допомогою будівельників реконструювали тваринниць­ке приміщення, довели його до такого стану, аби твари­нам у ньому було комфортно.

Їздили по селах, вибира­ли, купували худобу, вчилися. За цей час на фермі народи­лися телятка. Перші були з генетикою джерсейської по­роди. Нині мають 15 корів, молодняк гольштинської по­роди, українських чорно-ря­бих, джерсеїв.

«Наші корівки поки що дають небагато мо­лока. Але людям воно смакує. Адже багато залежить від того, чим годувати тварин, як їх доглядати. Молоко у наших корів — смачне, жирне. З ньо­го люди можуть виготовляти іншу продукцію — масло, сир, сметану», — розповідає Сергій.

Звісно ж, не все спочатку було гладко. Працювали, вчи­лися на власних помилках, на­бивали ґулі. Але, кажуть хлопці, краще спочатку набити ті ґулі, щоб надалі було легше. Пер­шого року траву не так посу­шили. Ще не мали власної тех­ніки. Не знали всіх технологій.

Тепер у них уже є розпо­діл обов’язків. Сергій Багрій займається організаційними моментами, тобто відпові­дальний за організацію вироб­ництва. Працює у Львові, каже, заробляє гроші, потрібні для розвитку ферми. Це він без­посередньо їздив на ферми, спілкувався з людьми, дорад­никами, зокрема із фахівцем своєї справи Іваном Панькі­вим. На ферму приїжджає раз на тиждень, і відразу біжить до стайні та береться до робо­ти. Активно допомагає йому дружина Наталія. Його колега Андрій Кошіль відповідальний безпосередньо за виробни­цтво, і це у нього теж добре виходить. Він живе у селі, біля ферми. Як каже про свого дру­га Сергій, Андрій, як трактор, — прокидається вдосвіта і від раннього ранку до пізньої ночі на фермі. Допомагає йому дружина Оксана.

Хлопці наполегливо йдуть до своєї мрії — виробляти щодня понад 1 тисячу літрів молока. Цьогоріч у їхніх пла­нах — розвивати виробничі потужності ферми, запо­внити тваринницьке примі­щення, розраховане на 50 тварин, вийти на вищі надої. «Усе залежить від того, чим годуватимемо корів», — каже Сергій. Тому хлопці переду­сім подбають про кормову базу. Точніше, уже почали дбати про корми — підготу­вали поле, аби навесні засі­яти травою, кукурудзою.

Рухаються далі, бо пере­конані: перспективи у розви­тку молочного господарства у нас на батьківщині є, і ми по­винні пити молоко від україн­ських корів, а не закуповувати деінде.