Марія переїхала у Львів з Маріуполя.

Історія Марії Олександрівни, повна болю та сліз, а віднедавна – віри в людей. До Львова жінка приїхала у жовтні разом з двома племінниками: 16-річною Катериною та 11-річним Павлом, а також з собакою та котом. Жінка – єдина опікунка дітей. Мами у них не стало чотири роки тому, а тато загинув у Маріуполі, коли поїхав на дачу по воду, пише пресслужба Львівської міськради.

«Ми не думали, що війна – це надовго, у перші дні в підвали не спускались, але коли ракета вдарила в сусідній під’їзд, побігли в підвал. Наш район обстрілювали регулярно. Виходили на вулицю лиш для того, щоб приготувати їжу на вогні. Вдавалося поїсти один раз в день. Їсти хотіли постійно», – згадує жінка.

У підвалі девʼятиповерхівки Марія Олександрівна переховувалась з племінниками, домашніми улюбленцями та братом (батьком дітей). Через обстріли у місті були проблеми з водою. Брат вирішив поїхати на дачу, пригадавши, що там є запаси води у каністрах. 2 березня він поїхав, і, на жаль, так і не повернувся. 

До вересня прожили у підвалі, готуючи їжу на вогні та під обстрілами. 

«Я зрозуміла, що у дітей, крім мене, немає нікого. Звернулась до волонтерів, однак лише за третьою спробою ми змогли виїхати. Пригадую, як першими забігли у машину наші тварини, вчепились дітям за ноги, щоб раптом ми їх не залишили. А ми б і не залишили, вони – частинка нашої сім’ї», – каже Марія Олександрівна.

Спершу волонтери привезли сім’ю у Запоріжжя. Жінка дуже хотіла швидше оформити документи, щоб стати офіційною опікункою дітей, проте це не вдалося зробити через постійні обстріли міста. Тоді волонтери запропонували їм переїхати у Львів.

«Приїхали ми до Львова і нас поселили у центрі міста в хостелі, сказали, що тут близько всі установи, і нам буде зручно робити документи. Я прийшла у відділ «Служба у справах дітей» Галицького району. Ці люди допомогли мені зробити усі документи в дуже короткому часі. Буквально тиждень - і я отримала те, що потрібно. Від жаху Маріуполя моє серце наче замерзло, а розтопив цю кригу Львів і ваші люди, ваші працівники», – розказує пані Марія.

У відділі «Служби у справах дітей» Галицького району пригадують, що пані Марія прийшла до них розгубленою та зневіреною.

«Потрібно було зробити чимало документів, вирішити проблему з житлом, що було не просто, бо у них домашні тваринки. Вони просто потребували розмови, підтримки. Усі необхідні документи оформили як усім - за декілька днів. Марія була здивована, що так швидко і постійно дякувала. А ми були здивовані, що це можна робити довго. З житлом сім’ї допомогли наші друзі з ГО “Жіночі перспективи”, – розповідає керівник відділу «Служба у справах дітей» Галицького району Галина Андріїв.

Зробити документи і поселити недостатньо: також потрібно було подбати про навчання дітей.

«Ці люди пережили стільки болю. Я хотіла, щоб вони відчули нашу підтримку. Коли вирішилась проблема з житлом, ми знайшли варіанти навчальних закладів для дітей, щоб Павлу було близько до школи. Каті теж знайшли навчальний заклад, щоб вона продовжила навчатись. У Маріуполі дівчинка навчалась на кухара-кондитера, тепер вона має змогу продовжити навчання у Львові. Не вважаю, що ми зробили щось надзвичайне – це наша робота, яку ми любимо», – зазначила головна спеціалістка відділу «Служба у справах дітей» Галицького району Оксана Соколовська.