Як велика війна змінила Львівщину; чи полетимо з львівського аеропорту і що для цього потрібно; про сотню мобільних вогневих груп для захисту області від атак дронів;які є виклики перед Львівщиною; чому потрібно створювати нові підприємства, зводити постійне, а не тимчасове житло для внутрішньо переміщених осіб – про все це «Львівська Пошта» спілкувалася з керівником Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким.

На посаді очільника Львівщини Максим Козицький з лютого 2020-го. Пішов п’ятий рік, як він обіймає її. Саме з лютого 2020 року в Україні розпочалася епідемія коронавірусу, а з лютого 2022-го – повномасштабне вторгнення. У медіа часто подають інформацію, що нібито Максим Козицький невдовзі працюватимете в Києві. «Бажання їхати до Києва на якусь посаду не маю. Як і запрошення. Ці чутки доходили до мене не раз, і не лише цього року, а протягом усіх років мого перебування на посаді. В мене небагато варіантів: або йти з державної роботи, або повертатися у бізнес», – зазначив голова Львівської ОВА.

– Війна змінила людей, суспільство. Як, на вашу думку, велика війна змінила Львівщину, чого навчила?

Вважаю, що за час повномасштабного вторгнення змінилося суспільство. Якщо говорити про економіку, то змінилася логістика, доставка. Оскільки морські порти заблоковані, через Львівщину проходить велика частина експорту та імпорту і, відповідно, розвивається логістика.

Якщо говорити про туризм, то Львівщина не перестає бути цікавою для внутрішнього туриста. Поза тим, тепер внутрішній турист приїздить у Львівську область на довше: не на день-два, а на тиждень-два, щоб у нашому мальовничому краї провести повноцінну відпустку.

Повномасштабне вторгнення змінило і саму Львівщину, бо до нас приїхала велика кількість внутрішньо переміщених осіб – люди втікали від жахіть війни. Зараз на Львівщині перебувають понад 200 тисяч ВПО, а колись 650 тисяч осіб приїхали до нас із інших областей. Певен, що зростає толерантність, ми проявили і проявляємо свої найкращі якості, намагаємося бути в єдності. Це важливо.

Пам’ятаємо, як на початку коронавірусу в 2020 році, коли літак із українцями мав приземлитися у Львові і людей планували привезти в госпіталь у Винниках, то палили шини… Навіть лікарі відмовлялися приймати пацієнтів. Людей повезли в Санжари. Тепер я не повірю, що людина, яка потребує допомоги та підтримки, не отримає її на Львівщині. Отримає! Війна змінила людей, суспільство.

Велика кількість волонтерських організацій та фондів, започаткованих на Львівщині, активно працюють, допомагають фронту. Львівщина залучена у військові дії, бо саме з нашої області пішла велика кількість мобілізованих, багато, на жаль, загиблих і скалічених воїнів. Це впливає на всі родини…

— А як повномасштабне вторгнення змінило вас і чого навчило як керівника, як людину? Після того, як вас призначили на посаду в лютому 2020-го, одразу почався коронавірус, через два роки – велика війна. Виклик за викликом…

На жаль, я став більш жорстким, менш толерантним, більш запальним. Війна вчить, що немає чужого болю, чужого горя, а є тільки велика любов. Треба намагатися проявляти цю любов до того, хто її потребує. Треба, щоб і суспільство це розуміло. Чи війна вчить? Вчить. Війна вчить, що є ворог, якого треба вбивати і перемагати. Але війна вчить і того, що є люди, яким треба допомагати, яких треба підтримати, яких не можна залишати сам на сам із бідою.

— Свого часу ви казали, що вважаєте себе оптимістом, що ви – вимогливий керівник…

Я й залишився оптимістом та вимогливим керівником. Вірю в перемогу України, вірю в те, що роблю!

— Яка місія і роль Львівщини в часі війни?

Львівщина була, є і буде територією українства. Так буде завжди. Завдяки збереженим традиціям, мові, колядкам ми не втрачаємо своєї ідентичності. Ця ідентичність дратує ворога. Ця ідентичність дає можливість людям, які сюди приїздять, втікаючи від жахіть війни, побачити, що таке українство, зрозуміти традиції, відчути цю ментальність.

Львівщина, як і інші області, допомагає внутрішньо переміщеним особам, лікує й реабілітує військових та цивільних. Вважаю, що населення області дуже задіяне у волонтерському русі.

— Виклики перед Львівщиною

Які зараз виклики стоять перед Львівщиною? Свого часу це був брак пального для посівної і загалом для водіїв, приймання, розселення і працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, відключення електроенергії через атаки росіян, тепер – блокування кордону… Як це впливає на нашу область?

Так, звісно, блокування українсько-польського кордону. На жаль, Польща блокує вантажні перевезення. Є величезні черги на кордоні, що призводить до неможливості здійснення експортно-імпортних операцій. Це для України велика проблема, і для Львівщини зокрема. Наша область мала значний товарообіг із Євросоюзом. Ви втрачаємо мільйони! Шість пунктів пропуску заблоковані для вантажних перевезень. Така блокада для нас – величезні втрати.

— Що робити в цій ситуації? На державному рівні мають спілкуватися президенти двох держав чи два прем’єри?

Насамперед це питання уряду, який відповідальний за економічну складову діяльності держави. Це мають бути постійні перемовини. Уряд мусить бути в постійному контакті з польськими колегами. Має бути постійний контакт на кордоні.

— Блокада триває, а поступу в цьому питанні нема… Можливо, потрібні якісь радикальніші кроки для розблокування українсько-польського кордону? Питаю вашої думки і як колишнього бізнесмена.

Якщо дивитися з позиції бізнесу, то тут потрібні радикальніші кроки.
Та, напевне, уряд бачить ширшу, глобальнішу картину. Ідучи в жорстку конфронтацію з польською стороною, ми позбавляємо себе маневру розблокувати кордони. Тут питання до польських партнерів: чи вони й надалі готові вести свої внутрішні політичні ігри? Це з одного боку. А з другого – вони мають вирішити питання дотації своїх фермерів з бюджету ЄС. Саме ці дві речі поляки мусять для себе ухвалити. Ми маємо працювати з ЄС.

— Тим часом Генеральна консулка Польщі у Львові Еліза Дзвонкевич назвала дії страйкарів ганебними і вибачилася перед українцями за своїх співвітчизників, які блокують польсько-український кордон.

Велике дякую пані Елізі Дзвонкевич за її позицію! Це дуже смілива позиція як для дипломатки. Вона два роки проживає у Львові і бачить, як важко Україні в часі війни. Вона дійсно цю проблему пропустила через своє серце.

— Окрім блокування кордону, які ще виклики сьогодні стоять перед Львівщиною?

Один із основних – створення робочих місць. На жаль, люди й надалі виїжджатимуть за кордон, якщо не забезпечимо їх достойною роботою і гідними зарплатами. Маємо зробити все залежне від нас, щоб люди, які приїздять зі сходу на захід, мали можливість отримати тут житло і роботу. Якщо ми цього не забезпечимо, вони поїдуть далі, за кордон. Завданням для нас, влади, є те, щоб не лише люди із Львівщини не виїжджали за кордон, але й ті, що приїхали в нашу область, тут залишалися. Це великий потенціал для економіки Львівщини.

Коли говоримо про відновлення України, більше акцентуємо на сході Вважаю, що треба починати відбудовувати захід, створювати підприємства, зводити постійне, а не тимчасове житло. Люди мають відчувати, що держава про них дбає, тоді й зможемо зберегти людський потенціал.

— Чи є на це все гроші? Це мають бути державні кошти чи іноземні, обласного бюджету чи бізнесу?

Це має бути державна політика в сфері економіки. Має бути меседж для іноземних партнерів, що потрібно створювати підприємства на заході України. Можливо, це будуть певні преференції для іноземного бізнесу або створення вільних економічних зон. Звісно, це можливість для іноземних страхових компаній страхувати цей бізнес. Це має бути державна політика розвитку певних регіонів. Як я вже казав, якщо не забезпечимо людей робочими місцями і умовами проживання, вони просто виїдуть за кордон.

— У інтерв’ю «Львівській Пошті» в грудні 2022-го ви казали, що «вірите, що українці повертатимуться з-за кордону додому». Минув час – понад рік, ви не перестаєте вірити в це?

Так, не перестаю. Українці повертатимуться з-за кордону. Притому, на жаль, я не бачу зусиль уряду щодо створення умов для нових робочих місць і будівництва житла.

— Отже, ви критикуєте уряд?

Я постійно перебуваю в діалозі з усіма, висловлюю свою думку, позицію. Я готовий до дискусій. У Львові зустрічаюся з іноземними делегаціями, відтак вони їдуть до Києва, де їм пропонують відбудовувати ті чи ті області. Так, звісно, відбудовувати треба, а чому не можна на заході щось будувати? Можна.

— Тобто ви за квітучу Львівщину, за край, який буде розвиватися?

Так. Я хотів би, щоб Львівщина була як Баварія у Німеччині.

— Амбіційно. Але чи так буде?

Буде! Львівщина має потенціал, зокрема людський. Я вірю в людей, вірю, що коли держава створює умови, люди можуть самореалізуватися саме на Львівщині.

— Чи багато ви знаєте родин, які спочатку виїхали за кордон, а потім все одно повернулися на Львівщину жити і працювати?

На жаль, знаю багато родин, які не повернулися. Також знаю багато людей, які, на щастя, повернулися додому, на Львівщину, до своїх сімей. Цілі родини повернулися. Це люди з різних сфер, не лише з бізнесу.

— Понад 200 тисяч ВПО, 60 тисяч – діти

Тепер про внутрішньо переміщених осіб. Ви озвучили цифру «більш ніж 200 тисяч». Це офіційна статистика. А скільки загалом є ВПО в області за неофіційними даними?

Зараз на Львівщині офіційно проживають 224 тисячі внутрішньо переміщених осіб, вони зареєстровані й отримують виплати. Неофіційно – майже 350 тисяч. ВПО є найбільш незахищеною верствою населення. На жаль, серед них багато людей з інвалідністю, велика кількість пенсіонерів, які втратили все. Також є молоді сім’ї: чоловіки на фронті, а мами з дітьми тепер проживають на Львівщині.

Із 60 тисяч зареєстрованих дітей ВПО понад 10 тисяч навчаються у школах Львівщини. Решта дотепер вчиться в онлайн-школі. І це проблема із соціалізацією. Ми кажемо, що хочемо, щоб люди почувалися в нас як удома, але якщо діти не ходять до школи, не навчаються очно, як це робили вдома, то, напевно, ми недопрацьовуємо… Хотілося б, щоби батьки віддавали дітей саме в школи Львова та області. Думаю, якщо більше дітей ВПО навчатимуться в школах Львівщини, то більше спілкуватимуться українською.

— Чи полетимо з львівського аеропорту?

Чи відкриють Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького для літаків цивільної авіації та що для цього потрібно? Зараз, судячи з повідомлень медіа, триває дискусія – «Бориспіль» чи «Львів», «Львів» чи «Бориспіль». Є й критика пересічних людей, мовляв, це небезпечно для Львова. Якою є ваша позиція?

Львівський аеропорт може бути відкритий лише тоді, коли ми зможемо повністю закрити небо над Львівщиною. Чи хотів би я, щоб це сталося? Звісно, що так. Чи розглядаю я закриття неба над Львівщиною як можливість відкриття аеропорту? Так.

Щойно ми повністю закриємо небо, як цього вимагають міжнародні стандарти, і літаки здійснюватимуть рейси. Якщо уряд ухвалить рішення про відкриття аеропорту у Львові, то зробить усе належне, щоб ми повністю були забезпечені сучасними системами протиповітряної оборони.

— У 2024-му це вже можливо чи ні? Чи жителі Львівщини знову їхатимуть у Польщу, щоб сісти на літак?

Думаю, першим аеропортом, який відкриють, стане все-таки «Бориспіль». Але має бути й запасний аеропорт. Сподіваюся, «Львів» стане тим запасним аеропортом. Звісно, якщо ми посилимо протиповітряну оборону. Подяка директорці Міжнародного аеропорту «Львів» Тетяні Романовській, що зберегла колектив! Львівський аеропорт готовий у будь-який момент до відкриття, якщо закриють небо.

— Сотня мобільних вогневих груп для захисту Львівщини від атак дронів – цього достатньо чи ні?

Маємо вже понад сотню мобільних груп для захисту області! Половина підпорядковується Повітряному командуванню «Захід», половина – спеціальному батальйону протиповітряної оборони Сухопутних військ. Є також мобільні групи в складі 125-ї ТрО і Нацгвардії. Плануємо збільшувати кількість цих груп. Наше завдання – забезпечити військових усім необхідним, що й будемо робити. Запити надходять постійно.

— Підтримувати і чути воїнів

Коли ви спілкуєтеся з військовими, які проблеми вони вам зазвичай озвучують, яка саме допомога їм зараз потрібна? Чи львівський бізнес так само активно долучається до допомоги війську, як у 2022 і 2023 роках?

Звернення від військових надходять щомісяця. Особливу увагу звертаємо на придбання дронів та засобів радіоелектронної боротьби (РЕБів), а також інженерної техніки. Намагаємося допомагати самі, закликаємо до допомоги волонтерів, представників бізнесу в області. На Львівщині діє потужний благодійний проєкт «Пташки Перемоги», завдяки якому за рік придбані декілька тисяч дронів. Подяка бізнесу і волонтерам, які долучаються до цього!

— Чи мали ви вже у 2024 році зустрічі з ветеранами Львівщини?

Цього року, на жаль, ще не мав, але свідомий, що такі зустрічі потрібні. На Львівщині впроваджена низка програм підтримки ветеранів та їхніх родин. Маю на увазі отримання сертифіката для провадження бізнесу, можливість розвитку власного сільськогосподарського бізнесу, заняття спортом.

— Свого часу можна було чути критику, мовляв, усюди бюрократія, ветеранів не чують… Та сама Оксана Коляда, координаторка Коаліції ветеранських просторів України, ексміністерка в справах ветеранів, зазначала «Львівській Пошті», що держава мусить почути ветеранів, дізнатися про їхні потреби. На вашу думку, зараз ветеранів чують?

Держава повинна мати сформовану ветеранську політику. Як голова Львівської ОВА я цього не відчуваю. Дуже часто ініціативи йдуть або від міст, або від містечок, або від сіл, або від адміністрацій. Держава має давати посил, сформувати своє бачення ветеранської політики, а ми маємо її реалізовувати. Тоді буде комплексне бачення потреб ветеранів та їхніх родин.

— Чи відомо вам, скільки на Львівщині Героїв України? Кажу про живих захисників і захисниць. Наразі ніде не зустрічала такої інформації… Світла пам’ять тим Героям, котрі віддали своє життя за Україну, яким присвоєне це звання посмертно.

На жаль, я не знаю, скільки Героїв України має Львівщина. Думаю, вони і зараз на фронті. Світла пам’ять Героям України, жителям Львівщини, які загинули…

— Акцент на якісну медицину та освіту

На посаді керівника області ви завжди акцентуєте на важливості якісної освіти та медицини, що ці сфери серед пріоритетів Львівщини. Які позитивні зміни відбулися в цих галузях у часі війни?

Розвиток медицини та освіти вкрай важливий для жителів області. Завдання Львівської ОВА – створити якісні умови для розвитку цих галузей, щоб люди хотіли тут жити і працювати. Мусимо впроваджувати все нове й сучасне в сфері охорони здоров’я. Кожен медзаклад має розвиватися, бути конкурентоспроможним, люди мають визначитися, де найкраще надають медичні послуги.

Певен: львівські медичні заклади мають добру репутацію в Україні. Зокрема, Львівський обласний перинатальний центр, госпіталь ветеранів, Перше ТМО. Це сучасні і якісні медичні заклади, з яких можна брати приклад.

Якщо говоримо про реабілітаційні центри, то Львівщина також є прикладом. Зокрема мовиться про сучасну спеціалізовану клініку Superhumans Center. У клініці надають безоплатні послуги з протезування, фізичної та психологічної реабілітації. Якщо говорити про психологічну допомогу громадянам, то вона також на хорошому рівні.

Якісна освіта в сучасному світі теж украй важлива. Акцентую, зокрема, на якісному розвитку професійно-технічної освіти в області. Бо щоб мати добрих фахівців у робітничих професіях, треба підвищувати престиж цих професій. За три роки в області відкрили 45 навчально-практичних центрів у професійній освіті. Це добрий показник. Наша мета – зробити Львівщину центром професійної освіти. Думаю, так і буде.

— Підтримуймо своє українське!

Які галузі добре розвиваються в часі війни, а які, навпаки, призупинили свій розвиток?

У трійці лідерів – логістика, будівельна галузь (будівництво житла і офісних приміщень) та IT-галузь. Натомість є проблема із сільським господарством. Точніше кажучи, з експортом продукції. Хоча це можливість розвитку харчової переробної промисловості. Львівщина добре розвиває цю галузь.

— До слова, на Львівщині виробляють якісну та смачну продукцію. Як переконати покупців віддавати їй перевагу?

Нещодавно у Києві відбулася конференція, де говорили про меседж «Купуй українське!». Будемо працювати над тим, щоби покупці, заходячи в магазин, бачили марковані полиці «Зроблено в Україні». Це наш посил польським виробникам продукції. Водночас це можливість показати, що українська продукція смачна та якісна, що все вироблене в Україні має попит.

Ваша родина зазвичай купує українську, зокрема львівську, продукцію чи все-таки імпортну? Чи це, можливо, справа тільки вашої дружини?

Чого ж? Я також люблю ходити в продуктові магазини.

— І маєте на це час?

Раз на тиждень точно сам ходжу по продукти – в суботу або неділю. Мені це подобається. Торговельну мережу не називатиму, бо це вже буде реклама. Є достатньо наших вітчизняних продуктів, смачних і якісних. Для прикладу, сири, ковбаси, овочі. Лише маслин не можу знайти українських (Сміється).

— «Або йти з державної роботи, або повертатися у бізнес»

Пішов п’ятий рік, як ви обіймаєте посаду очільника Львівської ОВА (Максима Козицького призначили керівником Львівщини в лютому 2020 року. – Ред.). Медіа часто подають інформацію, що нібито ви невдовзі працюватимете в Києві… Чи це правда, чи є у вас бажання працювати в столиці на якійсь посаді, перебратися туди? Чи, може, ви після того, як підете з посади голови Львівської ОВА, повернетеся в бізнес?

Бажання їхати до Києва на якусь посаду не маю. Як і запрошення. Ці чутки доходили до мене не раз, і не лише цього року, а протягом усіх років мого перебування на посаді (Сміється). В мене небагато варіантів: або йти з державної роботи, або повертатися у бізнес.

— Під час розмов про майбутні вибори міського голови Львова звучить і ваше прізвище – що ви будете кандидувати на цю посаду. Це правда, чи це також чутки? Така посада була б вам амбіційно цікава?

Відверто кажучи, не дуже. Завдань таких немає.

— Ви не бачите себе міським головою Львова?

Я себе не бачив і головою Львівської обласної державної адміністрації – тепер Обласної військової адміністрації.

— Але, незважаючи на це, ви з 2020-го на посаді керівника Львівщини.

Я люблю виконувати ту роботу, яку мені дають. Вважаю себе хорошим виконавцем поставлених завдань. Є політика уряду, є завдання, які потрібно реалізовувати, зокрема в сферах освіти та охорони здоров’я. Посада голови ОВА дає мені можливість здійснювати горизонтальну імплементацію державної політики.

Коли вас призначили на цю посаду, в інтерв’ю «Львівській Пошті» у 2020 році ви зазначили, що для вас «це не амбіція, це виклик і справді бажання змінити область на краще». Вам вдалося змінити Львівщину?

Коронавірус і війна змінили Львівщину. Люди мають почати вірити в державу, в державні інституції. Коли люди усвідомлять, що державні інституції – це і є держава, що їх потрібно будувати, вірити їм, тоді й настануть зміни.

Джерело: "Львівська пошта"