Цього дня, 16 липня, у 1945 році в пустелі Аламогордо, штат Нью-Мексико, людство увійшло в нову еру: перше випробування ядерної бомби під кодовою назвою “Трініті” назавжди розділило історію на “до” і “після”
Цей вибух, що став кульмінацією Мангеттенського проєкту, не лише продемонстрував руйнівну силу ядерної зброї, але й радикально змінив глобальну політику, визначивши нові правила співіснування держав. Проте сьогодні, через 80 років, Росія своїми регулярними ядерними погрозами, зокрема можливістю тактичного застосування такої зброї в Україні, намагається підірвати цей крихкий порядок, ставлячи світ перед новими викликами.
Перегляньте також:
- “Українці декілька разів вибачалися”: історик Ярослав Грицак про Волинську трагедію
- «Листи з того світу»: у деокупованому Макарові знайшли фільтраційну справу примусової робітниці з Львівщини
Мангеттенський проєкт: титанічна робота над створенням “Гаджета”
Мангеттенський проєкт, розпочатий у 1939 році, став одним із наймасштабніших і найдорожчих науково-військових проєктів в історії людства. Його мета – створення атомної бомби – вимагала залучення тисяч учених, інженерів і робітників, а також мільярдів доларів (у перерахунку на сучасні кошти – десятки мільярдів).
Під керівництвом фізика-теоретика Роберта Оппенгеймера, якого часто називають “батьком атомної бомби”, проєкт об’єднав найяскравіші уми світу в лабораторіях Лос-Аламоса, Оук-Ріджа та Хенфорда. Нещодавно режисер Крістофер Нолан зняв реалістичний та оскароносний фільм про Роберта Оппенгеймера на основі бесцелара “Тріумф і трагедія Американського Прометея”, написаного Кайом Бердом та Мартіном Шервіном.
Проте документалісти часто забувають, що одну з ключових ролей у створенні бомби також відіграв українець за походженням Георгій (Джордж) Кістяківський, видатний фізик і хімік. Саме він розробив складні багатокутні вибухові лінзи, які забезпечували синхронний вибух для стиснення плутонієвого ядра – серця бомби, що мала кодову лабораторну назву “Гаджет” (The Gadget). Без цієї інновації перший ядерний вибух, можливо, так і не відбувся б.
Професор фізичної хімії Кістяківський, родом із Київщини, емігрував з України після революційних подій – його дядько, до речі, був міністром в уряді УНР. У США він став важливою фігурою Мангеттенського проєкту, але згодом почав активно виступати проти поширення ядерної зброї. Кістяківський очолив “Раду за придатний для життя світ” і закликав до мирного використання атомної енергії та скорочення ядерних арсеналів у світі.
Отже, 16 липня 1945 року о 5:29 ранку небачений досі пристрій здетонував під час випробувань з кодовою назвою “Трініті”. Дехто з науковців побоювався, що ядерний вибух “Гаджета” може спричинити неконтрольовану реакцію і спалити весь атмосферний кисень на планеті. Однак усе відбулося так, як прогнозували: стався вибух потужністю приблизно 22 кілотонни у тротиловому еквіваленті, який утворив сліпучий спалах і грибоподібну хмару – образи, що стали символами початку ядерної епохи. Учені, спостерігаючи за випробуванням, були вражені: Оппенгеймер згадав рядки з “Бхагавад-Гіти” – “Я став Смертю, руйнівником світів”. Та цей момент не лише завершив багаторічний проєкт, а й започаткував нову геополітичну реальність в якій ми всі й досі живемо.
Ядерна зброя: від закінчення війни до глобального стримування
Перше бойове застосування ядерної зброї сталося менш ніж через місяць після “Трініті”. 6 і 9 серпня 1945 року США скинули атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, що призвело до загибелі, за різними даними, від 90 до 166 тисяч людей і змусило Японію капітулювати, завершивши Другу світову війну. Цей трагічний епізод показав, що ядерна зброя може не лише вигравати війни, але й знищувати цілі міста за лічені секунди, породивши страх у тих, хто розумів небезпеку цієї сили.
Після 1945 року ядерна зброя радикально змінила глобальну політику. Великі держави – США, СРСР, а згодом Велика Британія, Франція, Китай та інші – почали накопичувати ядерні арсенали, створюючи концепцію взаємного гарантованого знищення (яку позначають абревіатурою MAD, що з англійської означає “божевілля”). Ця доктрина ґрунтувалася на тому, що здатність знищити супротивника у відповідь на ядерний удар унеможливлює пряму війну між ядерними державами.
Науковці, як-от Оппенгеймер та Кістяківський, сподівалися, що ядерна зброя стане “останньою зброєю”, яка покладе край війнам через страх тотального знищення. Проте політики та військові бачили в ній інструмент для стримування, тиску й домінування. А перегони зі створення ще більш руйнівної термоядерної зброї надали усвідомлення того, що концепція стримування працює поки хтось не винаходить ще більшу бомбу. Тоді історія знову повторюється.
“Нашому часу притаманне падіння традиційної структури етичних оцінок у всепланетному аспекті, оскільки реалізувалась можливість інструментального здійснення “Страшного суду”, – вдало зауважив 60 років тому відомий футурист Станіслав Лем.
Світ неодноразово опинявся на межі ядерного конфлікту, який міг знищити людство. Найвідомішим прикладом є Карибська криза 1962 року, коли розміщення радянських ракет на Кубі ледь не призвело до війни між США та СРСР. Лише переговори між Джоном Кеннеді та Микитою Хрущовим, а також здоровий глузд обох сторін в останній момент запобігли катастрофі.
Інші критичні моменти включали напружені періоди холодної війни, як-от Берлінська криза 1961 року чи помилкові спрацьовування систем раннього попередження, наприклад, у 1983 році, коли радянський офіцер Станіслав Петров правильно розпізнав хибну тривогу про американський ядерний удар (хоча за це його звільнили і лише після розпаду СРСР оцінили). Тому не дивно, що мистецтво другої половини ХХ століття переповнене різноманітними історіями про взаємне ядерне знищення.
Один з найбільш вдалих прикладів – фільм “Доктор Стрейнджлав” 1964 року, який сатирично зобразив абсурдність ядерної гонки, безумність логіки стримування та вразливість людства перед технічними збоями й політичними амбіціями. Цей фільм Стенлі Кубрика став культурною іконою доби та своєрідним попередженням про те, як легко світ може скотитися у катастрофу, якщо кнопка запуску опиниться в ненадійних руках.
Варто сказати, що застосування ядерної зброї регулюється суворими протоколами в ядерних державах. Наприклад, у США рішення про ядерний удар ухвалює президент, який має при собі спеціальний кейс для цього, але воно вимагає підтвердження від вищого військового командування. Далі для запуску необхідна підтверджена команда від двох офіцерів на місці одночасно – це система “two‑person rule” (правило двох персон).
До того ж договір про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у 1968 році, зобов’язує ядерні держави не застосовувати зброю проти неядерних країн, за винятком випадків, коли останні діють у союзі з іншими ядерними державами. Також країни з ядерною зброєю дотримуються стратегії вторинного удару, тобто лише у разі, якщо проти них застосують таку зброю, або буде загроза для існування держави.
Проте всі ці протоколи, які розробили в часи холодної війни, не завжди гарантують стриманість, особливо в умовах теперішньої політичної нестабільності, коли здається, що колишній світовий порядок доживає своїх останніх років. Зокрема, генеральний секретар ООН з питань роззброєння Ідзуми Накаміцю нещодавно заявила, що нинішня система контролю за ядерним озброєнням уразлива як ніколи, адже все більше “зростає роль ядерної зброї у військових доктринах і безпеці” країн. Одна з причин, чому Ізраїль та США вирішили знищити іранську ядерну програму ще до створення Тегераном перших бомб – діяли на випередження, щоб не допустити появи ще одного “ядерного шантажера”, якими вже давно є КНДР та РФ.
Російські ядерні погрози та можливе застосування в Україні
Сьогодні Росія, володіючи найбільшим у світі ядерним арсеналом, який успадкувала вір СРСР (приблизно 5 580 боєголовок), становить серйозну загрозу глобальній стабільності. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року Росія неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, намагаючись залякати Захід і стримати військову допомогу Україні.
Вперше ядерні погрози пролунали ще в лютому 2022 року, коли Путін наказав перевести сили стримування в “особливий режим несення служби”. Відтоді різноманітих натяків та погроз було щонайменше десятки – як у вигляді публічних заяв, так і через кремлівські пропагандистські канали.
Найбільш системно ядерна риторика активізувалася восени 2022 року, коли ЗСУ почали деокупацію територій. Тоді з’явилися заяви про можливе застосування тактичної ядерної зброї, а також обвинувачення України у нібито підготовці “брудної бомби”. У 2023–2024 роках Росія продовжувала нарощувати риторику, зокрема в контексті розміщення ядерної зброї в Білорусі та збільшення кількості навчань із застосуванням тактичної ядерної зброї.
Власне, що тактична ядерна зброя, якою часто Росія погрожує, має потужність від 1 до 100 кілотонн і призначена для локальних ударів, наприклад, по військових цілях. За оцінками SIPRI, РФ володіє близько 2000 таких зарядів, які можуть доставлятися ракетами (“Іскандер”, Х-101), авіацією чи навіть артилерією. Застосування такої зброї в Україні, за словами експертів, може статися у разі значних поразок російської армії, щоб зламати опір ЗСУ.
Нещодавно, полковник у відставці британської армії і експерт з хімічної та біологічної зброї Хеміш де Бреттон-Гордон у своїй колонці для видання The Telegraph знову підняв цю тему і написав, що “зневірений Путін може вдатися до тактичної ядерної зброї”.
Автор вважає, що ефективність ядерного стримування тримається на рівновазі сил, але ця рівновага похитнулася після неоднозначних заяв Дональда Трампа щодо безпеки Європи. А це могло створити враження в Кремлі, що США не дадуть відповіді у разі застосування Росією тактичної ядерної зброї в Україні чи навіть в Європі.
Мовляв, Росія може помилково вирішити, що завдяки ядерному удару швидко завершить війну, і Захід не втрутиться. Водночас автор не вірить, що Велика Британія у відповідь одразу застосує свою стратегічну зброю, яка у десятки разів потужніша. Натомість ймовірною стає обмежена, але рішуча відповідь, яка не призведе до ядерного Армагеддону.
Хоча, як заявив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрій Коваленко, прогнози полковника у відставці вельми далекі від реальності.
“Класичне правило медіа на Заході: раз на рік бери і піднімай тему можливої ядерки від Путіна щодо України, і перегляди гарантовані. Усе це далеко від реальності, як і раніше, але ж треба про щось писати. Ось знову пишуть”, – вважає він.
Та й Дональд Трамп постійно змінює риторику, а його останні заяви та дії говорять, що його втомило бути пасивним гравцем у планах Путіна і він вирішив агресивніше діяти та більше допомагати Україні.
З іншого боку, як каже публіцист Віталій Портников, Путін у своїх розрахунках дійсно не виключає застосування ядерної зброї, однак є низка факторів, які його стримують: від непередбачуваного президента Трампа до української відплати у вигляді, скажемо, підриву якоїсь АЕС на території Росії.
Треба також розуміти, що навіть одноразове використання тактичного ядерного заряду Кремлем розіб’є всі “ядерні табу”, які діяли майже вісім десятиліть. Відповідно, це відкриє двері для інших держав застосовувати подібну зброю, знищивши обмеження, що стримували її використання. А цього точно не хоче Китай (особливо у ситуації з Тайванем), який має щораз більший вплив на Кремль. Тому Пекін неодноразово наголошував Путіну, що всіляко стримуватиме ними застосування ядерної зброї у війні з українцями. Зокрема, на початку року ексдержсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що саме Китай допоміг стримати РФ від ядерної ескалації, коли Путін був близький до цього.
До того ж, якщо Росія таки застосує хоч одну тактичну ядерну зброю у війні з Україною, це змусить всі країни, які не мають такої зброї, дійти до висновку, що це необхідна умова для їхнього виживання. В такому разі світ ще ближче може підійти до ядерного Апокаліпсиса, де кожна найменша міждержавна суперечка потенційно може перерости у страшні наслідки.
Тож, випробування “Трініті” 80 років тому стало поворотним моментом, який визначив сучасну геополітику через страх взаємного знищення. Проте Росія, використовуючи ядерний шантаж, намагається переписати ці правила, ставлячи під загрозу крихкий баланс, створений десятиліттями, задля імперських цілей Путіна. Найменше застосування ядерної зброї в Україні, якщо воно таки станеться, може зруйнувати усталений порядок, спровокувавши ланцюгову реакцію – від посилення гонки озброєнь до глобальної війни.
А через зростання технологій штучного інтелекту, світ знову за крок від створення чергової ще “більшої бомби”. Тому зараз, як ніколи, потрібна рішуча відповідь міжнародної спільноти, щоб не допустити втілення у реальність сценаріїв, які ми багато разів бачили на екранах кіно. Інакше прецедент навіть обмеженого ядерного удару може стати початком нової епохи нестабільності, в якій стримування більше не працює, а майбутнє людства залежатиме не від дипломатії, а від алгоритмів ШІ і хаотичних рішень тиранів в умовах глобальної кризи.
