10 вересня, виповнилася 10-та річниця з дня смерті останнього Головного командира УПА Василя Кука. З цієї нагоди, на Батьківщині командира, в селі Красне Буського району, відбулись заходи вшанування пам’яті. Про це повідомила прес-служба Львівської ОДА.
Заходи розпочались спільною поминальною панахидою, опісля представники влади та громадськості поклали квіти до могили Василя Кука та провели громадське віче.
Перегляньте також:
- Сьогодні у Львові 39 країн благословлять Спецтрибунал для розслідування агресії проти України
- Будинок з Меркурієм в центрі Львова виставили на продаж за 50 млн грн
Народився Василь Кук 11 січня 1913 року в селі Красне Буського району Львівської області.
Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув’язнення, все майно батьків було конфісковано.
Читайте також
За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
З початком війни Кук очолював штаб похідних груп ОУН у східних областях України, а також провідну похідну групу, яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
З 1947 року Кук був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після загибелі генерала 5 березня 1950 р. Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
1954 року був заарештований і відсидів у радянських в’язницях і таборах, не дочекавшися суду, 6 років. Виходу з в’язниці посприяв так званий “Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!”, у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА. Цей лист, написаний 1960 року, а також той факт, що Кук більше не піддавався помітним репресіям з боку радянської влади, дав підстави запідозрити останнього головнокомандувача УПА у співпраці з КДБ, однак ці підозри так ніколи і не підтвердилися.
Після звільнення Василь Кук проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР. Після розпаду СРСР видав чимало книг та написав безліч статей про історію та діяльність ОУН-УПА.
До останнього подиху свого життя Василь Кук вів активну громадську діяльність спрямовану на відновлення історичної справедливості, , публікував спомини, виступав перед молоддю та на наукових конференціях. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
Серце Василя Кука перестало битися вранці 9 вересня 2007. За заповітом останнього Головного Командира УПА було поховано в рідному селі Красне. А через три роки, 12 вересня, на батьківщині останнього головнокомандувача УПА був урочисто відкритий пам’ятник Василю Куку.
