У середу, 25 березня, Кабінет міністрів вирішив ввести режим надзвичайної ситуації на території усієї України через загрозу поширення коронавірусної інфекції.

Втім, наголошують на тому, аби люди не плутали надзвичайний стан із надзвичайною ситуацією. Розповідаємо, у чому ж різниця, – пише РБК «Україна».

Що таке надзвичайна ситуація, яку вводять в Україні?

Головна мета – контроль карантинних заходів для громадян. Режим надзвичайної ситуації вводиться строком на 30 днів. З обмежень – дотримання карантинного режиму, мобілізація ресурсів, зупинка міського транспорту, закриття торгових і розважальних центрів, заборона на мітинги, робота ДСНС з дезінфекції. Не працюють загальноосвітні установи, місцевих жителів просять залишатися вдома і працювати дистанційно.

Магазини з харчовими продуктами, аптеки, банки, відділення пошти, АЗС, ритуальні послуги – працюють, але в режимі НС їм можуть змінити режим роботи.

Що таке надзвичайний стан, який не вводять?

Це особливий режим, який регулюється Конституцією України та Законом про правовий режим НП. Вводиться на термін від 30 днів. Для введення такого режиму потрібно зібрати РНБО, підписати документ про режим у президента і проголосувати його у Верховній Раді. У документі має бути зазначено: причини, терміни, заходи, права і свободи, спеціальні органи влади, військове командування, місцеве самоврядування. 

Заборон при режимі НС набагато більше:

• Обмеження руху транспортних засобів і їх огляд.

• Посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення.

• Заборона на проведення масових страйків і заходів.

• Примусове відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб.

• Введення комендантської години.

Також можливі додаткові заходи при НС:

• Повинність для юридичних осіб – розміщення евакуйованих або аварійно-рятувальних служб, військових, які займаються локалізацією ситуації.

• Заборона на будівництво нових або розширення чинних підприємств, які не пов'язані з ліквідацією ситуації.

• Введення особливого порядку розподілу продуктів харчування і предметів першої необхідності.

• Мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

• Зміна режиму підприємств, установ, організацій.

• Переорієнтація заводів і виробництв на виробництво необхідної продукції.