За оцінкою правозахисників, найбільша кількість насильницьких зникнень під час тимчасової окупації регіонів України припадає на Херсонську область.

Впродовж тривалих місяців окупації, аж до червня, у Херсонській міській клінічній лікарні імені Афанасія й Ольги Тропіних висіли українські прапори. Головний лікар Леонід Реміга відмовлявся співпрацювати з росіянами. За це окупанти його арештовували та катували. 

Вже у звільненому Херсоні, на своєму робочому місці, 68-річний лікар розповів hromadske, як він і «Тропінка» — так лікарню називають місцеві — пережили окупацію.

Налякали росіян коронавірусом

24 лютого головному лікарю Леоніду Ремізі зателефонували друзі з Генічеська. Сказали, що росіяни зайшли в Чонгар. У Херсоні вже лунали вибухи, але він все одно йшов на роботу. «Ну як я міг виїхати? Я в цій лікарні працюю з 1978 року. Як прийшов сюди з інститутської лави, так і залишився. Почав із дільничного терапевта й закінчив генеральним директором», — відповідає Реміга на запитання про те, чи розглядав евакуацію. Його родина виїхала, він залишився з колективом.

До 1 березня лікарня ще працювала у «звичайному режимі», а тоді росіяни захопили місто. Лікарі чекали, що окупаційна влада одразу навідається до них, однак «Тропінку» не чіпали ще тиждень. 8 березня на порозі лікарні разом із військовими з’явилися російські медики. Військовий у званні капітана наказав зняти українські прапори. Реміга відмовився. Тоді той пообіцяв повернутися ввечері. Щоправда, не повернувся. Жовто-блакитні стяги висіли на п’ятьох корпусах лікарні до 9 червня.

Пізніше до лікарні з озброєними солдатами приїхало вже керівництво медичної служби окупаційних військ. Вимагали віддати їм дитяче відділення, щоб розмістити там російських військових. Реміга сказав, що там лежать ковідні хворі і потрібно кілька днів на дезінфекцію. У «Тропінці», яка була опорною ковідною лікарнею, і справді окремо лежала сотня хворих, однак Реміга дещо перебільшив загрозу. На всіх відділеннях лікарі розвісили написи «Стоп. Ковід. Не входити», а медики ходили в протиковідних костюмах. росіяни злякалися і до травня не чіпали лікарню.

Це не єдиний випадок, коли лікарі «Тропінки» пошивали окупантів в дурні. ФСБшники вимагали, щоб їм доповідали про всіх пацієнтів, які мають стосунок до армії. Коли до лікарні привезли поранених з Бузкового парку, де росіяни розстріляли тероборону, медики записали українських бійців у документах цивільними, а прізвища змінили. 

«Там були страшні поранення. Деяких із кульовими пораненнями голови я вже переправляв у нейрохірургію, і вони помирали там. Потім я навіть їздив туди, ми допомагали збирати трупи. Я там два тіла знайшов у підвалі. Хлопці повзли, мабуть, і там, бідні, померли», — пригадує лікар.

Арешт за «пропаганду проти російської федерації»

Перед 9 травня окупаційна влада посилила роботу на інформаційному фронті. Ремізі «під особисту відповідальність» вручили чотири стоси «Комсомольської правди», аби їх розкласти на столах хворих і медиків. 

«Добре, завтра буде», — відповів головний лікар, а ввечері спалив усі екземпляри на подвір’ї лікарні. 

росіяни про це дізналися, але тоді його ще не чіпали. Однак згодом на «бесіди» стали приходили озброєні ФСБшники. Казали, що лікарі мусять працювати «суто за законами російської федерації». Наказували збирати колектив і проводити пропагандистську агітацію про те, що росія в Херсоні назавжди. росіяни так ніколи й не дізналися, що медики збиралися у приймальному відділені та потайки дивилися українське телебачення. 

Востаннє Леонід Реміга вийшов на роботу 7 червня. Тоді по нього прийшли ФСБшники. З озброєними спецслужбовцями був «начальник» Херсонського департаменту охорони здоров'я Вадим Ільмієв, ставленик росіян в онкодиспансері Олександр Нестеренко та чоловік, який Ремізі представився як «міністр охорони здоров’я Тувинської республіки». Окупанти зібрали адміністрацію лікарні й оголосили, що за розпорядженням «військової адміністрації» відстороняють Леоніда Ремігу від роботи як проукраїнського депутата міськради, який «був у партії Порошенка, проводив пропаганду проти російської федерації». У нього відібрали телефон, де знайшли фотографії українських прапорів, і заодно нагадали, що стяги досі висять у лікарні. Один із ФСБшників сказав: «Везіть його на Перекопську, під арешт». 

Ремізі стало зле — гіпертонічний криз. Його заступники наполягли на госпіталізації, бо міг статися інсульт. ФСБшники погодилися, але заборонили пускати будь-кого до нього і наказали повідомити, коли його виписуватимуть. На лікарняному ліжку Реміга проводив наради, а за день до виписки покинув лікарню. Далі заліг на дно. На його місце призначили кардіологиню Ірину Свиридову, яка ще до Революції гідності працювала у «Тропінці». 

«Вона звільнилася і пішла в приватну клініку. Вона зловживала алкоголем на робочому місці. Я перший раз її попередив, другий раз попередив, а на третій вона сама вже написала заяву, коли її застали на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння», — характеризує її Реміга.

Ірина Свиридова знайшла собі й заступника Павла Новикова, який працював дільничим лікарем у «Тропінці».

«Вони все забрали й відвезли туди, де всіх били»

Леонід Реміга переховувався у квартирах своїх родичів та друзів, які виїхали з Херсона. У свою не повернувся недаремно — росіяни побували «в гостях». Попри те, що лікарнею вже керували колаборанти, Реміга із заступниками продовжували вести деякі справи «Тропінки». Зустрічалися потайки. Телефонували один одному і казали «риба». Це означало зустріч на залізничному ринку. «Квіти» — на тролейбусній зупинці на вулиці Ушакова. Мали й конспіративну квартиру. 20 вересня Реміга їхав на зустріч, коли біля тієї квартири побачив машини без номерів і лікарняну автівку, в якій сидів призначений росіянами заступник лікарні Новиков. Реміга думав проїхати повз, але шлях перегородила автівка. Озброєні росіяни схопили лікаря. 

«Вони все забрали й відвезли туди, де всіх били», — каже лікар. 

Це був Херсонський ізолятор тимчасового тримання, в якому росіяни облаштували катівню. Там, у четвертій камері, Реміга перебував із 20 до 28 вересня. В камері на чотирьох сиділи восьмеро людей. Потім його перевели до дев’ятої камери, а на його місце поселили російського полковника, у якого, як дізнався лікар, дезертирували солдати. Четверту камеру називали «робочою».

«Дев’ята камера була для тих, хто вже пройшов всі види катування. Ці хлопці перебували там майже по 90 днів, як пан Колихаєв (міський голова Херсона — ред.). У пана Колихаєва була сусідня окрема камера», — розповідає Реміга.

В’язні мусили вивчити гімн росії

За словами лікаря, наглядачі вимагали, аби щоразу, як охоронець заходив до камери, в'язні кричали «Слава росії», «слава путіну» і «слава шойгу». Того, хто не кричав, виводили на коридор і 50 разів били палицею. Також усі в'язні мусили вивчити гімн росії. Реміга вчити його відмовився. На допитах його били та катували струмом. Його «звинувачували» в тому, що він возив гуманітарку до Каланчака, як депутат Херсонської міськради голосував за визнання росії державою-агресором, декомунізацію та навіть корупцію.

«Одне зі звинувачень: “Чого ви виплачуєте заробітну плату в українській гривні?” Вони навіть не розуміли системи того, як у нас платять. Вони думають, що це міська влада давала гроші, а у нас же все йшло централізовано від Національної служби здоров’я», — пояснює лікар.

Після тортур на лікаря чекав детектор брехні. Перевірка тривала чотири години. У Реміги запитували, чи був у нього позивний «СБУ», чи передавав він дані про розміщення російських військових, чи отримував незаконні гроші за свою діяльність у період окупації. Тест пройшов і наступного дня йому повернули всі документи. Машину натомість лишили собі й не дозволили приходити до лікарні. 

Виїжджаючи з Херсона, росіяни пограбували «Тропінку». Вивезли автомобіль, деяке лабораторне обладнання, дорогий гастроскоп, комп’ютери.

Щойно до міста зайшли Збройні сили, Реміга повернувся до лікарні і сказав Новикову, який чомусь не виїхав із росіянами, що ЗСУ в місті, отже, він знову головний лікар. 

Нині, озираючись на пережите, Леонід Реміга вважає, що лишитися в місті було правильним рішенням.

«Мені 68 років. Я поставив на терези два питання: або я у квітні виїжджаю з родичами (була така можливість), або я лишаюся з колективом. Я ухвалив чітке для себе рішення, що залишаюся до останнього з колективом. І це був правильний вибір», — розповідає Леонід Реміга. Він до останнього вірив, що Україна поверне Херсон. А коли хтось із колективу сумнівався, додавав: «Обов’язково».