Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення.

А справа стосується затвердження проекту землеустрою земельної ділянки, на якій Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г.Возницького, з усією посвятою ось уже рік реставрує багатостраждальну церкву Пресвятої Трійці у гóроді Жовкві. Пишу "у гóроді", щоб ви відчули і нотки Григорія Савича, і Миколи Васильовича – великих знавців "панів голів" та "панів радців" різного роду миргородів – у даному випадку королівського (!), як з гордістю говорять самі жовківчани, міста Жовкви.

І, скажемо вам, з часів Сковороди та Гоголя у цих миргородах нічого не змінилося...

Пишу про миргороди, але таким миргородом був свого часу і Київ – пам'ятаєте, як всякого роду мертвечуки/янукани рвалися підкопатися під Софію Київську, зробити парківочку під Софією – а це пам'ятка того ж рангу, що і жовківська церква Пресвятої Трійці – теж пам'ятка ЮНЕСКО. Тільки тепер йдеться не про мертвечуків/януканів, а про провінційних "рішал"... З Софією не вийшло. Не вийде і з Пресвятою Трійцею.

Ми, Львівська галерея, довго і з печаллю дивилися на те, як "пани депутати" та "пан голова" нашого миргорода, тобто містечка Жовкви, викручувалися у справі затвердження проекту землеустрою земельної ділянки під церкву, як в'юни на петельні, щоб і личка зберегти і рибку з'їсти – щоб і свої "питання порішати", і на Церкву чи Державу не нарватися.

30 серпня, після піврічного вискакування на пательні, жовківський пан голова, що ним є Олег Вольський, "со товаріщі" з усією рішучістю відмовив Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г.Возницького (тобто Державі!), а теж, між іншим, і релігійній громаді Церкви Пресвятої Трійці у місті Жовкві (хоч вона цього так і не усвідомлює), і теж отцю Василію (який теж так і не зрозумів, що ділянка мала б виділятися і під плебанію, а не під гараж для генерального директора Галереї) у затвердженні проекту землеустрою.

Ще раз повторюємо для тих, хто досі не зрозумів, – затвердження проекту землеустрою ділянки відбувається в інтересі не лише Галереї, яка представляє Державу, але і – в першу чергу – місцевої релігійної громади: бо ж треба десь поскладати все ті ж мари чи процесії, бо ж має бути якесь місце для священника, бо ж має бути десь якийсь цивілізований туалет при найкрасивішій церкві королівського міста Жовква, її перлині – чи так і ходитимемо на вигрібну яму, яка пам'ятає ще Сталіна, якщо не Франца-Йосипа?

Гадаємо, що нарешті прийшов час розкласти весь таємничий жовківський пасьянс. Ми довго терпіли.

Для облаштування плебанії та інших технічних приміщень ще 2021 року Жовківська рада погодила проект землеустрою земельної ділянки? де передбачила межі ділянки у розмірі 2170 кв.м, кадастровий номер 4622710100:01:007:0203.

Але не врахувала того, що за церквою, у межах охоронної зони пам'ятки ЮНЕСКО, не погодивши з Міністерством культури та інформаційної політики, під нікому не відому (злі люди мовлять, підставну особу) косо-криво (що теж буде предметом прискіпливої уваги) Жовківська рада виділила ділянку (кадастровий номер 4622710100:01:007:0075 площею аж 3544 кв.м) за призначенням неначебто для сільськогосподарських потреб – але мета використання визначена як "ділянка для влаштування відкритої автостоянки легкових автомобілів". Ось таке у Жовкві сільське господарство... Чиї інтереси представляє цей невідомий інкогніто, не так важко і здогадатися, і, напевно, потрібно – але то компетенція інших органів. І все було би нічого і як завжди – якби "нікому не відомий" всемогутній реальний власник цієї ділянки, при якнайактивнішій участі депутата Івана Костюка, різко не загальмував затвердження проекту землеустрою. Що там якесь ЮНЕСКО чи Міністерство, коли йдеться про його автостоянку коло грошовитого у перспективі об'єкту, бо ж автостоянка має мати парадний виїзд на головну вулицю – а це акурат позад пам'ятки ЮНЕСКО, позад церкви. Отож, треба не дати церкві цих кількох метрів землі. Бо ж маємо справу з тим, хто "непрестанно стягаєт ґрунта"...

Безсила фейсбучна влада Жовкви при цьому лиш розвела руками – бо ж вона не для того, щоб відстоювати інтереси містян чи прихожан – їй політичну кар'єру будувать – "всякому ж городу нрав і права"...

Місцеві отці також якось согбенно прийняли претензії містечкових "рішал" як Божу волю в останній інстанції і пальця не зігнули для того, щоб відстояти свої ж інтереси і інтереси релігійної громади – "всяка ж імієт свой ум голова".

Про загальнонаціональний інтерес збереження безцінної пам'ятки навіть не згадуватиму – це не предмет зацікавлення ні містечкових "рішал", ні їхніх ручних фейсбучних хлопчиків... Головне тицьнути коло пам'ятки автобусну чи автомобільну стоянку і "до скончанія времйон" доїти кошти. А як все це виглядатиме, ви вже сьогодні побачити можете коло жовківської ренесансної Синагоги – ще однієї пам'ятки загальносвітового значення. Насправді це ганьба, але читайте Гоголя і все стане зрозумілим.

Спочатку пан голова та пани депутати довго соромилися вчинити такий ганебний крок – як! – відмовити Церкві. Та ще й іти наперекір прямому інтересу Держави, за яку вони так ревно рвуть сорочки – правда не на фронті чомусь... Та ніколи! Бо ж будуть наступні вибори – і тут без Церкви ніяк не обійдешся. Тим більше, що Церква стільки зробила для обрання їх коханих... Та ж ледь не щодня вся депутатська братія на чолі з найфейсбучнішим головою вистоює на всіх можливих релігійних заходах – і тут такий конфуз...

Громада вже неначе й повірила у "святість та праведність" найдостойніших із достойних у місті Жовкві – пана голови та панів депутатів. І тут раптом...

А хто ж ці відважні, що пішли проти інтересу Держави та Церкви? Вони діляться на три категорії:

Перші це ті, хто ще має якесь сумління чи страх і не прийшов на сесію – чи дійсно не могли, чи просто втекли... Такі собі "пилати" – умили руки... Про них і говорити немає що...

Другі це ті, хто на чолі з фейсбучним головою бояться і Держави, і Церкви, однак "рішал" бояться більше – і, як та жаба, – пищать, але лізуть у пащу гадюки. Це раби чи, як тепер кажуть, – "терпіли"... Ось їхній список: Вольський Олег, Великий Андрій, Грень Марта, Діденко Тарас, Дорош Іван, Кильник Вікторія, Креховець Зіновій, Ліпар Юрій, Чепіль Роман, Чурій Ірина – утрималися.

Єдине, що їм хочеться сказати, це – "фе!")

Треті це ті, що давно "сраму не імуть", і на чолі з головним організатором цієї веремії депутатом Іваном Володимировичем Костюком відважилися відкрито не давати ні Державі, ні Церкві цієї ділянки. Це, звісно, "ті, що били цвяхи"... Ось ці три "відважні": Костюк Іван, Драган Микола, Цимбала Володимир голосували "проти".

А цих варто відвадити рішучим – "фу!"...

Хоча, у місті Жовкві знайшлося і двоє праведників, що проголосували "за": Зелений Богдан та Мартиняк Ігор. Їм і громада, і Галерея, та й Той, що на Небесах, маємо подякувати – вони урятували честь Жовкви і вона не стала черговими Содомом та Гоморрою та не наразилася на гнів Божий)

Та повернімося до справ, бо продовжувати реставровувати церкву і наповнювати її життям ми все одно будемо, не дивлячись на всю цю містечкову вакханалію.

Отже:

Зробімо, для розуміння, крок назад – після багатьох років стагнації Жовківського державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ), який показав свою неспроможність справитися з огромом поставлених перед ним завдань, його як юридичну структуру було ліквідовано. Як то кажуть – про мертвих нічого говорити не будемо.

Майно ліквідованої інституції, в тім і церкву Пресвятої Трійці, яка на момент передачі була у плачевному розібраному стані, було передано зовсім іншій організації – Львівській національній галереї мистецтв. При цьому Львівська національна галерея мистецтв не є правонаступником ДІАЗу. Ще раз повторюю тим, хто ще не зрозумів, бо це важливо, – Галерея не є спадкоємцем жодних правових відносин ДІАЗу – жодні угоди, договори, борги цієї інституції Галереї не стосуються. І не потрібно їх приносити до Галереї – несіть до ДІАЗу, якщо його знайдете... Це для тих, хто досі не діє у відповідності із буквою закону, а покликається на напівлегальні домовленості ДІАЗу щодо використання пам'ятки як культової споруди.

Надзусиллями, долаючи завали, створені за попередні роки, видираючи кошти – в тому числі і за кордоном – Галерея, а я теж, як її генеральний директор, який використав всі його політичні та особисті можливості, як у Києві, Парижі та Варшаві, і навіть самій Жовкві (!) по суті врятували пам'ятку – вона майже відреставврована.

Але ще не до кінця. Залишилося ще робіт на якихось пару мільйонів – і ми їх зробимо – всупереч всьому, і навіть Жовківській раді, – знайдемо кошти і таки завершимо роботу!

Але було б добре, якби не заважали. Хто по недомислію, нічого не розуміючи, кого просто вводять в оману, хто зі страху, а хто і пильнуючи свого дрібненького інтересику – як от ті жовківські "рішали" – ой, вибачте – депутати.

Щоб завершити реставрацію пам'ятки ми повинні врешті решт ввести її в експлуатацію.

А що для того потрібно?

Перше: завершити реставраційні роботи – ще раз підкреслюємо, вони не завершені, і не потрібно шарпати тих, хто працюють, за рукави. Розуміємо – солодкої цукерочки на таці кожному хочеться, і то негайно, тим більше, що хтось її зробив, а споживатимуть інші;

Друге: ми маємо остаточно оформити до кінця земельну ділянку, щоб могти відповідні папери подати на введення об'єкту в експлуатацію. До того часу вся територія довкола церкви є будівельним майданчиком, куди, до речі, доступ непричетних осіб заборонений – і це повинні врахувати прихожани церкви: збудована без дозволів тимчасова споруда, в якій проводяться богослужіння є ще однією проблемою, яку заклали попередні власники об'єкту;

Третє: потрібно провести оформлення самої процедури введення об'єкту в експлуатацію;

І тільки після цього – четверте – можна розглянути питання форм експлуатації об'єкту. Звісно, що на умовах оренди, бо тільки цю можливість передбачає чинне законодавство, попри чиїсь благі мрії. Галерея тричі запитувала Міністерство, на яких умовах можливе спільне використання об'єкту – і відповідь була чітка: тільки оренда і ніяк інакше. Так, потім може бути розглянуте питання спільного користування пам'яткою і її власником, тобто Галереєю (Державою), і релігійною громадою – однак тільки в рамках чинного законодавства! Тому не треба так безсоромно теребити ніжками – буде і на тацю і до таці) Але у свій час.

Однак, 30 серпня 2023 року (пишу рік, бо справа може бути загальмована на роки) Жовківська міська рада зупинила процес – у належному землевпорядкуванні Галереї, на наш погляд, порушуючи законодавство, було відмовлено.

Звісно, що ми звернемося у органи, які розберуться з жовківськими земельними менуетами. Права Української Держави, яку представляє Галерея, будуть захищені.

Але і жовківська громада, і релігійна громада церкви Пресвятої Трійці мають розібратися у тому, чи в їхньому інтересі є таке затягування процесу ревіталізації чи не найкрасивішого історичного об'єкту нашого регіону. Чи, може, інтерес місцевих "рішал" важливіший...

Так чи інакше Жовківська міська рада сказала своє слово, з цієї колії вже не вискочиш – сани понесло – тепер слід готуватися до довгого періоду, можливо на роки, судів, апеляцій, касацій.

Зрештою, мине і час "рішал"...

Автор: ТАРАС ВОЗНЯК

Джерело