На світлині десять захисників України. Через складні поранення вони обмежено придатні до виконання бойових завдань. Тож командування військових підрозділів скерувало їх на службу до Самбірського РТЦК та СП. Там вони можуть відчути, що після втрати здоров’я, держава від них не відмежувалася і що їх не сприймають, як «списаних».

Ці бійці побували у пекельних сутичках під Бахмутом, і не лише. Перед їхніми очима ще довго стоятимуть жахливі картини втрати друзів і зруйнованих міст та сіл. Ці чоловіки можуть годинами розповідають про пережите. Але вони не зневірилися і не опустили руки. І зараз задоволені тим, що можуть бути корисними державі на службі в ТЦК.

Колишній десантник Львівської 80 ОДШБ Ігор Зобків родом з Одещини, та зараз проживає в Бориславі. Ігор каже, що хоче бути ще потрібним Україні і демонструє, як добре навчився ходити на протезах, може навіть бігати. Все ж для окопів це не годиться, бо там потрібні здорові ноги.

Зі шкільних літ Ігор Зобків хотів бути армійцем. І саме десантником, представником елітного роду військ. Мрія здійснилася. Війна поводила його обпаленими дорогами півдня. Їхня БТР підірвалася на протитанковій ворожій міні. У лікарні Вознесенська Ігор прийшов до тями й зрозумів, що без лівої ноги, а права завмирає. Згодом її також позбувся нижче коліна. В Одесі рятували очі, та в одному таки залишився осколок. На те око практично не бачить. Медики зробили чоловіку понад двадцять операцій на обличчі. У Львові припасували досконалі протези. Дорогим для чоловіка є президентська нагорода – орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Іван ЛЕШ служив у 24 бригаді ім. короля Данила Галицького. Через поранення переніс дев’ятнадцять операцій, після яких став інвалідом другої групи.

Подібне можна сказати про його побратимів-добровольців Михайла Ванівського із села Бабина Новокалинівської ТГ, помічником для якого сьогодні є ціпок.

Михайло Папіш – житель з сусіднього села Луки Рудківської ТГ, який під Бахмутом з окопів виносив поранених та якого самого прошили ворожі кулі.

Іван Бай із села Задністряни. З ними у цьому уславленому героїзмом військовому підрозділі ЗСУ воював Олег Овдіюк з Миколаєва. В районі фронтової зони Бахмута він був контужений, вороже залізяччя серйозно зачепило плече.

Бійцеві 80 ОДШБ, самбірчанину Роману Гущину, куля перебила нерв ноги.

Володимир Мирдич, із села Ралівка, і 47 механізованої бригади «Магура», на фронті зазнав вибухово-осколкового поранення правої руки, ноги, черепно-мозкової травми та струсу мозку.

Смерть оминула Михайла Клименка – сержанта 10 гірсько-штурмової бригади. Йому 25 травня виповнювався 51 рік від дня народження, а напередодні – 21 травня потрапив під ворожий обстріл. «Подарунок» росіян – поранення в легені, живіт, ноги. З його тіла медики витягнули сім осколків. Міністр оборони України нагородив медаллю «За поранення (важке)».

У цьому списку штатних військовослужбовців Самбірського РТЦК та СП також присутній Андрій БОЦИК – старший сержант, бойовий медик Самбірської військової частини А-0807. Захищати Україну почав з 2020 року в Луганській і Донецькій областях. Отримав медаль «Учасник бойових дій», береже генеральську грамоту.

Спілкуючись з цими фронтовиками, що продовжують служити в Самбірському РТЦК та СП, можна наслухатися багато чого про реалії російсько-української війни. Але найголовніше – в черговий раз впевнитися, що українці обов’язково переможуть.