Дивна річ та історія.
Україна сьогодні схожа на козака, який стоїть по коліна в крові, тримає небо над Європою і ще встигає вислуховувати лекції про правильну поведінку від людей, які сидять у сухому піджаку.
Кажуть, що орден забрали.
Смішно.
Це приблизно якби горобець оголосив догану грому за надмірний шум під час бурі.
Українці вже давно перестали колекціонувати чужі оцінки. Бо коли твою землю переорюють не плугом, а ракетами, починаєш розуміти справжню ціну металу, стрічок і гучних титулів.
Десь у коридорах європейської політики старі шафи з дипломами сперечаються між собою про історичну пам’ять. А в цей час український солдат, закуривши над окопом, одним поглядом важить більше, ніж усі їхні суперечки разом узяті.
Україна сьогодні нагадує дуб посеред бурі. Навколо нього літають папери, посвідчення, ордени, резолюції та образи. А дуб стоїть.
Бо сила не в нагороді.
Сила — це коли народ пʼятий рік дивиться в очі війні й не відводить погляду.
І поки дехто роздає або забирає ордени, українці продовжують робити те, що вміють найкраще: творити історію, в якій чужі печатки давно втратили вирішальне значення.
Дякую панове президенти ви показали в своїх особах весь український народ!
Віктор Візний
