20 серпня Верховна Рада схвалила законопроєкт № 8371, який забороняє діяльність в Україні Російської православної церкви та релігійних організацій, афілійованих із нею. У День Незалежності президент його підписав.

УПЦ МП досить прогнозовано відреагувала на цей закон у своєму фірмовому стилі “це не про нас”, “нічого не чую, нічого не бачу”.

Голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (Московського патріархату) митрополит Климент заявив, що закон стосується релігійних організацій, що афілійовані із закордонними центрами, а УПЦ, за його словами, не має адміністративних зв’язків із такими.

Водночас делегація УПЦ МП на чолі з незмінним митрополитом Антонієм (Паканичем) досить оперативно зустрілася з делегацією Константинопольського патріархату. Оцінки цієї зустрічі дуже розійшлися.

Баталії в соцмережах

А поки УПЦ МП старанно вдає, ніби мова не про неї, у тисячах пабліків у соцмережах по всій країні розгорілися справжні баталії довкола цього закону та подальшої долі УПЦ МП.

Православний актив УПЦ МП хоч і виявився в меншості в соцмережах, але компенсує свою невелику кількість активністю. Позиції прихильників цієї церкви можна поділити на кілька типів. Один із них — це вже впізнавані “а ми тут при чому”, “нічого не бачу, нічого не чую”, “давайте не будемо руйнувати те, що існувало тисячу років”.

Експертиза показала: звʼязки з Росією є

“Уже після ухвалення закону представники УПЦ МП зробили заяви про відсутність зв’язків своєї церкви з Російською православною церквою, — розповідає Дмитро Горєвой. — Здається, УПЦ МП і далі дотримується своєї тактики, наполягаючи на тому, що вона не має жодного стосунку до цього закону. Була проведена релігієзнавча експертиза уже після того, як УПЦ МП заявила, що всі ці зв’язки порвали”.

Скликали цілу комісію із семи авторитетних, знаних релігієзнавців, і вони довели, що все ж таки УПЦ МП не вийшла зі складу РПЦ, що вона і далі є частиною РПЦ. Ми можемо і зараз користуватися висновками цієї експертизи, бо з часу її проведення жодних змін не сталося.

Держава також пропонує УПЦ МП зробити офіційні заяви про вихід із РПЦ на ім’я синоду, патріархії. Тобто підтвердити документально, що вони виходять із керівних органів, зі складу російської церкви.

В ухваленому законі є такий пункт, що доказом втрати афілійованості можуть бути публічні заяви ієрархів про вихід зі складу керівних органів іноземної релігійної організації.

— А наскільки УПЦ МП представлена в керівних органах РПЦ?

Згідно зі статутом РПЦ Онуфрій є членом синоду РПЦ, він же не написав заяви про вихід. Крім того, в РПЦ була така практика, що окрім трьох-чотирьох тимчасових членів, які переобираються щороку, саме митрополит Київський є постійним членом синоду.

І вони зазвичай ще одного єпископа з УПЦ МП кликали на таку тимчасову присутність у синоді. Плюс деякі єпископи входили до різних синодальних комісій. Усі ці синодальні комісії включали представників УПЦ МП. Їх там дуже багато, і вони ж теж не повиходили.

Плюс усі єпископи УПЦ МП за умовчанням є членами архієрейського собору РПЦ, який вона не скликає з 2017-го, хоча зобов’язана скликати кожні чотири роки. Але от у 2020-му був ковід, у 2021-му ще тривав ковід, у 2022-му почалося повномасштабне вторгнення, і вони, всупереч своєму статуту, не скликають цей собор, бо розуміють, що українські єпископи не приїдуть. Хтось з ідеологічних мотивів, хтось банально через те, що доїхати до Росії зараз важко. І вони не скликають цей архієрейський собор. Але всі українські єпископи УПЦ МП за умовчанням є його членами.

Канонічний лімб

— Ну добре, вони зроблять заяву і таки повиходять з усіх цих інституцій РПЦ. Що далі?

А далі постає цікаве питання: ким вони, власне, тоді будуть? Бо, відмовившись від протекторату Москви, потрапляють у такий собі, що називається, канонічний лімб (лімб — місце перебування душ, які не потрапили ні в рай, ні в пекло. — Ред.). І фактично йдуть шляхом колишньої УПЦ КП, яка, з одного боку, була незалежна, а з другого — ніким не визнана. І отут найбільша проблема для цієї церкви — знайти якийсь канонічний дах.

Є різні способи вирішення цієї проблеми. Можна приєднатися до ПЦУ. Підозрюю, цей спосіб представникам УПЦ МП точно не подобається.

Інший варіант — проситися під омофор, під юрисдикцію Вселенського патріархату. І, вочевидь, Вселенському патріархату це не дуже сподобається, бо в нього є свої відносини з ПЦУ. Тобто тут складна ситуація.

Теоретично можна було б піти шляхом об’єднання з ПЦУ й утворити нову церкву вже в патріаршому статусі. Це найкращий варіант, але він суто теоретичний, на жаль.

— Але ж були якісь чутки про нібито можливість надання другого томосу?

Про другий томос то був інформаційний вкид, але томос у принципі як документ може бути. Тобто сам томос — це ще не ознака незалежності. Томос може бути не лише про автокефалію, а й про автономію. І УПЦ чисто теоретично можуть стати частиною Константинопольської церкви.

— А окремо існувати в одній країні дві церкви з томосом про автокефалію не можуть?

Це нонсенс, тому що в православ’ї дуже чітко дотримуються принципів територіальної недоторканності і в межах однієї країни має бути лише одна церква. Є, щоправда, прецедент сучасної Греції, яка має на своїй території Грецьку православну церкву з томосом, але північні території Греції, які належать духовно до юрисдикції Константинопольського патріархату, адмініструються, керуються Православною церквою Греції.

Тобто в них така подвійна юрисдикція. Але в них це так склалося історично. Просто Греція отримала території, які були під владою Константинопольського патріархату, вже після отримання томосу грецькою церквою. Тобто там причина — зміна державного кордону.

— Нещодавно відбулася зустріч представників УПЦ МП на чолі з митрополитами Онуфрієм та Антонієм (Паканичем) із представниками Вселенського патріархату. Як ви думаєте, наскільки щирим могло бути це спілкування?

— Я думаю, що позиція делегації Константинопольського патріархату щира — допомогти. А позиція Паканича, думаю, не щира, бо є дуже багато свідчень, що він працює на те, щоб не було примирення між православними в Україні. Можливо, теоретично, якби біля Онуфрія постійно не стояв Паканич, ситуація була б трошки іншою.

— Тобто в УПЦ МП зараз немає якогось стратегічного бачення, як вирулювати з цієї ситуації?

Я думаю, що в них і не буде такого. Зважаючи на характер, менталітет Онуфрія, швидше за все, він буде ладний піти в катакомби розповідати про утиски церкви, але нічого не вчиняти. Онуфрій не та людина, яка здатна на революційні кроки. Він смиренно прийматиме буденність, хоч би якою вона була. Ну й відповідно оточений він людьми, які також не гратимуть на користь того, щоб щось змінити. Радше навпаки, працюватимуть на розкол і цим лише погіршуватимуть ситуацію.

Дерело: texty.org.ua