Багато галичан і гостей нашого краю вже побували (або ж, планують побувати) біля незрівнянного – за красою і величчю, скельного останця в Підкамені. Для археологів, ця місцина особливо цікава, адже на самому чубку тої скелі, яка має вигляд, порізаної щілинами, платформи, досі збереглись п’ять поховальних ніш, а довкола них – близько двох сотень пазів, врубок, підтісок в місцях прилягання до скелі, дерев’яних конструкцій від перекриття над цими нішами (див. світлини Романа Любуна і Олександра Дідика).
Першим, хто дослідив і запропонував власне бачення використання згаданої скелі в Підкамені, був львів’янин Михайло Рожко, який у 1981 році висловив припущення, що на вершині останця в Підкамені «…видно численні сліди дотику дерев’яних конструкцій зі скелею. Кілька ям, викутих у камені для захоронень, наводять на думку про культове призначення об’єкту».
Перегляньте також:
- “Шталаг 328”: історія концентраційного табору у центрі Львова
- Нова львівська Ратуша: від «огидного чотирикутника з комином» до шедевру класицизму
Дивує, що сьогоднішні краєзнавці, не розібравшись у тому, що насправді писав Михайло Рожко про Підкамінь, вигадують, що, ніби то, на вершині підкамінського останця за давнини стояла «оборонна церква», а інші пишуть, що там був «наскельний храм-фортеця» (!). І ця недостовірна та блудлива інформація про Підкамінь, нині заполонила численні інтернет-сторінки і друковані видання. (Нічого, крім шкоди такі вигадки не приносять, оскільки спроби свідомо ввести у науковий обіг неправдиві відомості, є банальним обманом, який не має нічого спільного ні з науковою порядністю, ні з правдивим патріотизмом).
Припускаю, що і в Підкамені, наскельні ніші були викуті отим кочовим скотарським населенням (див. мій коментар під дописом), яке облюбувало собі той останець і використало під свої поховально-обрядові потреби. Адже ж відомо, що основним об’єктом, в яких кочівники намагалися ховати своїх померлих, був курган. А, власне, сам останець у Підкамені і стоїть, ніби на величезному конусоподібному підвищенні, яке ще здалеку нагадує курган велетенських розмірів.
Тому, коли номади з Українського Степу, внаслідок певних історичних перетрактацій, опинились на цьому волино-подільському пограниччі в районі Підкаменя, то одразу ж запримітили схожість курганоподібного пагорба з останцем на вершині, зі своїми, типовими для їхнього степу, велетенськими насипними курганами.
Цілком можливо, що для накриття викутих, кочівниками, на Камені могильних ніш, їх майстри-камнетеси перекрили їх зверху дерев’яною двохярусною конструкцією зі сторонами 6-7 метрів, яка вберігала ці поховальні сакралії від непогоди, дощів і талих вод. Власне, сліди цієї дерев’яної споруди, яка по периметру мала ще й галереї-заборола, і дослідив її першовідкривач Михайло Рожко.
Цікаво, що про наскельне поганське святилище в Підкамені, збереглися письмові свідчення. Так, у монастирській хроніці підкамініського домініканського згромадження був запис, що, коли ченці Яцека Одровонжа у 13 столітті прийшли до Підкаменя, то застали тут, як пише в документі, «…поганське капище на скелях». Про язичницькі святині в Підкамені і поблизу нього, також писав довголітній бібліотекар конвенту та домініканської парафії при храмі Божого Тіла у Львові, чернець Садок Баронч. Біля сусіднього (із Підкаменем) села Паньківці ще до середини 19 століття стояла «кам’яна баба», яка зображала постать «…ніби дівчини у кожушку, з виступаючими персами, в ярмулці чи чепцю на голові і звисаючими руками», яку, ніби-то, перенесли сюди з Підкаменя. Опис цієї кам’яної фігури (кожушок, чепець на голові, виступаючі перса) дає підстави вбачати у ній антропоморфну скульптуру котроїсь із тюркомовних спільнот Українського Степу можливо, половецьку «бабу».
Отож, чи можливо, щоби і наскельна дерев’яна споруда з нішами у Підкамені, і кам’яна антропоморфна фігура звідти ж, про існування якої збереглися достовірні свідчення, належали половцям?
Відповідь на це питання слід, мабуть, дати ствердну, оскільки згідно з літописом у 1093 році галицький князь Михайло Стополк виділив половцям частину землі на границях Червоної Русі і Поділля. Це, він зробив, за їх заслуги під час оборони Києва від військ Болеслава ІІ. Більше того, низка авторів стверджує, що «… головна садиба половців, про переселення яких мовив літопис, знаходилася у Підкамені і його околицях».
Таким чином, на сьогоднішній день, у Підкамені, ми маємо чи не єдину на Західній Україні, достовірно збережену пам’ятку культури кочівників 11-12 століть. Причому, і паралелі, до цього підкамінського археологічного об’єкту, і письмові свідчення, дають підстави пов’язувати його власне із половецьким середовищем…
