Лідія Макаренко-Іванюта

Лідія Макаренко-Іванюта

педагог, музикант

Родинна історія скалатчанки, що могла стати сюжетом для художнього фільму

29.05.2017 15:43   Джерело: TeNews
Автор : Лідія Макаренко-Іванюта

Стефанія Вільчинська (Хрущ). Народилась 14.02.1908 року в м. Скалаті (Тернопільська обл.). Її чоловік Євстахій (архітектор по спеціальності) був членом ОУН, приблизно в 1944 році разом із старшою донькою Надією емігрував спочатку до Німеччини, а потім до Канади. Прабабуся залишилась жити із доньками – Мирославою, Володимирою та Іванною в СРСР. Як згадувала моя бабуся Мирослава, вона вже з речами повернулась назад додому, бо не захотіла залишати мамунцю, вони планували виїхати через деякий час. Але не вийшло.

Прабабуся дуже хворіла, була худа і непризвичаєна до соціалістичного способу життя. Ніхто не хотів брати її на роботу. Сім’я перебивалась тим, що прабабуся і троє дочок на замовлення в’язали одяг, пекли торти, вишивали і робили паперові квіти. Робили те, що вміли, бо працювати на городі та тримати живність були ненавчені.

Звичайно, що їх не раз викликали в КГБ, а діти назавжди мали тавро «ворогів народу». Мирослава згадувала, як їй в КГБ приставляли до голови пістолет, наказували розказувати, але вона не могла нічого сказати, бо нічого не знала про діяльність тата та ОУН. Все, що вона знала, це те, що татунцьо працював в управі (в мерії).

Сусідка, яка працювала в КГБ секретаркою, повідомила прабабусі, що їх будуть вивозити в Сибір. Невдовзі сусідка сама пішла до начальника КГБ із проханням, щоб він не виселяв родину, бо прабабуся не зможе доїхати і помре по дорозі. Тоді начальник сказав, щоб зібрали 100 підписів жителів м. Скалата про те, що Євстахій Вільчинський не зробив нікому нічого поганого. І підписи зібрали!!!! Так дякуючи Богу, жителям Скалата прабабуся з дочками залишилася жити в Скалаті в рідній хаті.

Читайте також

Гурби-Антонівці. Як виховують послідовників УПА (Фото)
У Тернополі видали книжку-комікс про останній бій УПА (Фоторепортаж)

Я завжди із вдячністю згадую тих 100 жителів м. Скалата, які в цей страшний час репресій не побоялись поставити свій підпис під документом. Адже для них це могло бути смертельним вироком, звісно, що начальник КГБ таким чином, виявив всіх «неблагонадійних» жителів, але це без сумніву був благородний поступок небайдужих людей. Як би я хотіла сьогодні отримати цей список. Цікаво, яка доля цих благородних людей, хто вони і їхні нащадки?

Іванна, молодша донька поступила до Кременецького педагогічного інституту на математику, але її не могли прийняти. Моїй прабабусі запропонували написати, що вона не донька Вільчинського, тобто підробити метрику, або відмовитись від чоловіка, але вона на це не пішла. Честь була важливішою.

Мій прадід Євстахій за роки проживання в Канаді став там поважною людиною, розкрутив успішний власний бізнес. Доклав дуже багато зусиль, щоб сім’я знову воз’єдналась, для цього, я так думаю, були залучені міжнародні організації та впливові люди, бо в часи постхрущовської відлиги прабабусі радянська влада дала дозвіл на виїзд в Канаду. Як розказували вже внуки, які добре її пам’ятали, що її зобов’язали вставити зуби, зробити «шикарну» зачіску, бо радянська жінка мала мати відповідний щасливий вигляд.

Приблизно у 1966 році, прабабуся Стефанія, пройшовши сім кіл пекла, та все таки виїхала жити в Канаду. Через 22 роки вони з чоловіком знову зустрілись.

Померла Стефанія в Канаді 07.10.1977 року.

Детальніше читайте ТУТ.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected].com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   966