Усі війни найстрашніші і усі війни повномасштабні. Для тих українців, хто вже у квітні 2014 року втратив родину і рідний дім, повномасштабна війна розпочалася власне тоді…

Та все ж, що нам говорять цифри про цю нашу найстрашнішу війну сучасності? Цинічний вислів, який приписують Сталіну: «Коли гине одна людина – це трагедія, коли гинуть мільйони – це статистика» – не позбавлений сенсу. Що ж власне каже статистика – не дуже точна й докладна (дуже точна й докладна відкриється для нас після війни) про втрати мирного населення Україні від 24 лютого 2022 року? На листопад цього року за даними ООН в Україні загинуло близько 12 тисяч мирних мешканців, серед них понад 600 дітей. Для порівняння, аби наразі не дуже заглиблюватися в історію, візьмемо приклад іншої нещодавньої війни, а власне цифри усього річної давності війни в Ізраїлі. Від 7 жовтня 2023 року в Секторі Гази від атак ізраїльської армії загинула понад 41 тисяча палестинців. А лише за жовтень 2023 року там же загинуло 3,5 тисячі дітей.

Ізраїль за площею приблизно дорівнює Львівській області, а Сектор Гази має площу 365 квадратних кілометрів, це при тому, що, наприклад, лише один Стрийський район Львівщини займає 808 квадратних кілометрів. Тобто в Україні за більше, аніж два з половиною року великої війни з протяжністю фронту понад три тисячі кілометрів з інтенсивними бойовими діями на ділянці, протяжністю понад півтори тисячі кілометрів, загинуло 12 тисяч мирних мешканців, включно з 600 дітьми, а у Секторі Гази, площею у два рази меншою за площу Стрийського району і в 1652 рази (!) меншою за площу України, за два місяці загинула 41 тисяча, включно з 3,5 тисячами дітей, а ще понад 10 тисяч тіл залишилися лежати від завалами. Тобто, як би це цинічно не звучало, на однаковій площі рідної землі – України і Сектору Гази – на одного загиблого українця припадає 5 617 (!) загиблих палестинців, при чому останні загинули за час, приблизно у 16 разів коротший, аніж той час, за який загинули українці.

Звісно, що кожне втрачене життя і кожне каліцтво наших співвітчизників – це для нас величезна трагедія. Жахливе горе родини Базилевичів, навіть зважаючи на традиційно співчутливих львів'ян, просто тектонічно потрясло неймовірну кількість людей, аналогічна трагедія сталася нещодавно і у Кривому Розі. Наше власне горе, горе наших громадян не можна порівняти ні з чим у світі, утім цифри загиблих у різний час і у різних війнах мирних мешканців якось самі напрошуються на порівняння.

Внаслідок порівняно нещодавньої ізраїльської атаки на Ліван 24-25 вересня 2024 року загинуло понад 500 людей. Найбільша офіційно оголошена кількість вбитих українців внаслідок ракетного удару російських загарбників за час повномасштабного вторгнення – це 87 людей у навчальному центрі ЗСУ «Десна» в Чернігівській області 17 травня 2022 року. У селі Гроза на Харківщині 5 жовтня 2023 року було вбито 59 мирних мешканців, інші жахливі російські ракетні теракти у Дніпрі, Кременчуці, Вінниці сягають в середньому цифр 30-40 жертв за одну атаку.

13-15 лютого 1945 року понад тисячу британських та американських літаків бомбардували Дрезден, і тоді загинуло 25 тисяч мирних мешканців, приблизно такі ж наслідки бомбардування Гамбурга та інших німецьких міст. 6 і 9 серпня 1945 року внаслідок атомного бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі американською авіацією майже миттєво загинули 70 тисяч людей у першому місті і 60 тисяч у другому.

Якщо взяти окремо Львів, то за час повномасштабної війни тут загинуло 27 людей: 18 квітня 2022 року 7 людей на СТО на вулиці Шевченка поблизу залізничної станції Клепарів, 6 липня 2023 року 10 людей у житловому будинку на Стрийській, 4 вересня 2024 року 7 людей на Коновальця, згодом одна людина померла в лікарні, і ще впродовж 2023 року в різний час загинуло 2 чоловіків. Для порівняння, на самому початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року внаслідок бомбардувань німецькою авіацією Львова було вбито 83 людини, а 1 травня 1944 року радянські літаки скинули на Львів декілька тисяч бомб, і лише на Головному залізничному вокзалі тоді загинуло 368 людей. Порівнюючи всі ці цифри треба враховувати, що у Другій світовій війні Львів фактично тричі опинявся у зоні бойових дій.

Чому ж, порівняно, наприклад, з часами Другої світової війни, цифри загиблих в Україні мирних людей є, так скажімо, незначними? Росія, якщо б мала таку можливість, без жодного докору сумління знищила б мільйони й мільйони українців, а ще краще усіх разом, не зморгнувши оком знищила б усі українські міста і села і сказала б, що так і було. Утім, на щастя, вона такої можливості зараз просто технічно не має. Бо виходить так, що наші з вами часи менш мілітаризовані. Тепер сотні й тисячі літаків не можуть знищити, скажімо, Київ чи Харків, як у Другу світову союзницька авіація знищила Гамбург чи Дрезден, а німецька Ковентрі, бо ефективно працює наша сучасна ППО.

Росія впритик нашкрябує по своїх «сусєках» заледве сотню різних крилатих і балістичних ракет із маркуванням випуску останнього місяця, аби раз чи два рази на місяць масовано вдарити ними по мирних українських містах та їхній інфраструктурі. А між передостаннім масованим комбінованим ракетно-дроновим ударом і останнім 17 листопада 2024 року (120 ракет і 90 дронів) минуло майже три місяці (!) Це неймовірна дивина, якої не було впродовж майже усієї повномасштабної війни, і ця величезна перерва у три місяці може свідчити лише про одне: у кацапні величезні проблеми з масованими знаряддями вбивства українців і руйнування їхньої цивільної інфраструктури. Іншого пояснення просто в природі не існує.

Серед моїх знайомих є люди доволі просунуті, освічені та інтелектуальні, які напередодні і в перші дні повномасштабного вторгнення були впевнені, що рашисти масовими бомбардуваннями просто зітруть Львів на порох, бо в їхній уяві мерехтіли і події Другої світової, і порівняно нещодавніх чеченських війн, коли фактично на порох був стертий Грозний. Утім все виходить якось трохи інакше.

З усією своєю сучасною військовою потугою Кацапія спромоглася лише на повне знищення декількох невеликих міст Донбасу, інших невеликих містечок у зоні бойових дій, частково Маріуполя. У Харкові, який з великих українських міст, внаслідок свого географічного розташування найбільше підлягає нищівним ракетним і особливо бомбовим обстрілам рашистів, за час повномасштабної війни пошкоджень різного ступеня зазнали понад 4,8 тисяч багатоповерхових житлових будинків та понад 3,5 тисяч приватних.

Звісно, що для кожного, хто втратив своє житло – це велика трагедія, хоча до Грозного чи до Дрездена, про що безумовно і вдень, і вночі мріють рашистські загарбники, Харкову ще дуже й дуже далеко. Марення російських пропагандистів на кшталт: «за 48 годин залишити мешканцям це місто а потім розібрати його на цеглини» явно не спрацьовує і ніколи не спрацює. І лише з однієї причини – Росія просто не має таких військово-технічних засобів, і навіть теоретичне застосування тактичної ядерної зброї, як кажуть аналітики, країні-агресорці нічого істотного у війні проти України не дасть.

Щодо військових втрат особового складу, то ми безумовно мусимо довіряти цифрам нашого Генштабу про понад 700 тисяч вбитих і поранених російських окупантів за час повномасштабної війни. Про наших загиблих вояків лише одного разу озвучувалася цифра 31 тисяча, яку назвав президент Зеленський 25 лютого цього року. Нещодавно оприлюднену американським Інститутом вивчення війни цифру про 80 тисяч загиблих українських вояків Зеленський назвав перебільшеною і такою, яка не відповідає дійсності.

Безпосередній учасник бойових дій, полковник СБУ, народний депутат, секретар парламентського Комітету з питань оборони Роман Костенко називає цифру загиблих українських вояків у 50 тисяч. Таке співвідношення явно не на користь загарбників пояснюється тактикою і стратегією «м’ясних штурмів» країною, де людське життя нічого не варте. При штурмах Бахмута, Соледара, Авдіївки, Вугледара, інших українських населених пунктів співвідношення втрат оборонців і загарбників складає від 1 до 5 до 1 до 8. На сьогодні на усій лінії зіткнення з обох сторін за різними оцінками перебуває 600-800 тисяч вояків.

Треба визнати, що все ж таки наші з вами часи менш войовничі, аніж часи давнини. Військо Богдана Хмельницького під час визвольної війни 1648 року налічувало до 300 тисяч вояків, і це при населенні тодішньої України у 5 мільйонів. Якщо ці цифри екстраполювати на сучасне населення України у 40 мільйонів, то ми отримуємо 2 мільйони 400 тисяч, а найбільша сучасна армія світу китайська нині має 2 мільйони 30 тисяч. Армія Османської імперії, яка вторглася в Україну 1672 року, налічувала 277 тисяч вояків, а те збірне військо з турків, кримських татар та козацьких підрозділів гетьмана Петра Дорошенка, яке йшло на Львів з метою його захопити і врешті так і не захопило, тодішніми львівськими джерелами оцінювалось у 200 тисяч. І хоча деякі історики вважають цю цифру значно перебільшеною, такою вона залишилася у анналах міста Львова.

Для порівняння – російська армія, яка здійснювала повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, за різними джерелами, налічувала від 150 до 170 тисяч. Армія совєцьких «асвабадітєлєй», яка без особливих боїв загарбувала Західну Україну у вересні 1939 року, нараховувала 1 мільйон 300 тисяч, тобто майже у 8 разів більше, аніж загарбницькі війська початку так званої СВО.

Про далеко несумірні з сучасністю цифри свідчить історія не лише Другої, а й Першої світової війни. Так у Галицькій битві в серпні-вересні 1914 року на доволі незначній території Золочівщини і Перемишлянщини зійшлися понад 2 мільйони вояків: 1,2 млн особового складу російської армії і 950 тисяч австро-угорської. Внаслідок цієї битви загинули і були поранені 450 тисяч вояків Австро-Угорщини, а 130 тисяч були захоплені в полон. Втрати Росії складали 250 тисяч вбитими і пораненими і 40 тисяч захопленими в полон. Це лише одна битва Першої світової. А загалом у цій війні 3,5 мільйона українців у складі російської армії воювали проти 250 тисяч українців у складі австро-угорської.

33 країни, учасниці Першої світової війни, мобілізували 65 мільйонів солдатів, з яких загинуло 10 мільйонів і було поранено 20 мільйонів, приблизно такі ж самі втрати були і серед мирного населення. Щодо Другої світової, то тут втрати у ключових битвах налічувалися мільйонами. Є цікаві дані про те, що з кожної сотні радянських солдатів, народжених у 1919, 1920 і 1921 роках, які брали участь у Другій світовій, вижило лише троє, відповідно 97% з них загинуло. У Другу світову усього загинуло 60-80 мільйонів, серед них до 10 мільйонів українців. На кінець цієї війни армія СРСР налічувала 19,5 мільйонів вояків, а всього було мобілізовано 30 мільйонів…

Звісно, що від цих жахливих і для людського розуміння нереальних цифр нам у сучасну російсько-українську війну навряд чи на дещицю стане легше, утім висновок напрошується сам собою – сучасність явно менш мілітаризована, аніж минувшина. Якщо брати навіть війни після Другої світової 1950-1980-х років: Корейську, В’єтнамську, Ірано-Іракську, то загальні втрати там часто-густо зашкалювали за мільйон загиблих. У двох останніх Чеченських війнах за різними оцінками загинуло до 300 тисяч чеченців, і це при тодішньому населенні Чечні у 1,2 мільйона, тобто фактично Росія вбила кожного четвертого чеченця. Думка про можливого кожного четвертого загиблого українця в сучасній війні (тобто 8-10 мільйонів) навіть і близько не лізе до голови. Отож чи є ця новітня російсько-українська війна найстрашнішою – питання риторичне, утім це вже не так і важливо, важливо цю війну виграти.