На Верецькому перевалі, що на кордоні Львівської та Закарпатської областей, височить монумент на честь так званого гонфоглалашу — цим словом угорці називають здобуття своєї “нової батьківщини”на Паннонській рівнині за Карпатами.

У своєму сучасному вигляді – споруди із 7 блоків, що символізують 7 племен, які об’єдналися при переході через карпатські перевали – монумент з’явився у 2008 році. Хоча ініціатива “відновлення” цього пам’ятного знаку зародилася ще у 1995 році, коли наближалася дата 1100-літнього ювілею від часу переселення до Європи племінного об’єднання угрів — родичів сибірських хантів та мансів, які прийшли з-за Уралу.

 

Мотивація ініціаторів полягала в тому, що, за легендами та переказами, Верецький перевал начебто став воротами до “нової батьківщини” для давніх угрів на чолі з князем Арпадом. Мовляв, саме тому під час масштабного відзначення тисячоліття Угорщини у 1896 році тут встановили перший пам’ятний знак.

Обидва рази ініціатива встановлення угорського монумента натикалися на опір українських патріотів, яких дивувало та навіть обурювало бажання сусідньої держави встановити таку імперську “мітку” поза межами своїх нинішніх кордонів. Особливо цинічним встановлення цього пам’ятника видавалося через те, що на цьому ж Верецькому перевалі у 1939 році знайшли свою смерть січовики Карпатської України, які протистояли саме вторгненню Угорщини. Хоча безпосередньої участі в їхньому розстрілі угорці не брали, але саме окупація цією союзницею нацистської Німеччини молодої незалежної української держави і стала його причиною.

Як з’явилися і зникли символи Великої Угорщини

Одразу треба відзначити, що сучасний монумент на Верецькому перевалі постав на місці, від початку незапланованим угорською владою під час помпезного відзначення тисячоліття існування держави, яке тривало від 2 травня до 31 жовтня 1896 року. 

На честь угорського Міленіуму було проведено масштабну виставку в Будапешті, на спорудження виставкових будівель потратили понад 4,5 мільйона форинтів, а ще 5,2 мільйона було призначено на будівництво меморіальних місць, серед яких — сім пам’ятних колон. З цього приводу тодішній угорський парламент навіть ухвалив окремий закон.

“Пустасер (місто в теперішній Угорщині, – авт.), священне місце, де предки провели перший Рейхстаг і лідери уклали кровний союз; Паннонгалма (місто в теперішній Угорщині, – авт.), ідилічно красиве місце архіабатства, заснування якого тісно пов’язане з історією християнства в Угорщині; Мункач (Мукачево, – авт.), місце, де князь Арпад блукав своїм поглядом по благословенному квітучому краєвиду, звертаючись до своїх військ: “Я заволодію нашою новою батьківщиною!”, Земун (колишнє прикордонне місто з Сербією, нині район сербської столиці Белграда, – авт.), де сильна рука Яноша Гуняді розбиває спадкового ворога; дико романтичний пагорб Зобор, високо над містом Нітра (в західній Словаччині, – авт.), де засновники батьківщини завоювали останній оплот слов’янського панування; замковий пагорб Девін (тепер — частина столиці Словаччини Братислави, – авт.) та гора Ченк біля Кронштадта (тепер – гора Темпа біля румунського міста Брашова, – авт.), як окраїнні прикордонні пункти Угорщини: це були сім пунктів, які інтелектуальне око історика вибрало як найбільш придатні для створення пам’ятників тисячоліття”, – писала у 1896 році газета Pester Lloyd, що видавалася у Будапешті.

Очевидно, що із семи, визначених у законі від 1896 року, пам’ятних знаків тільки два перебували в межах сучасних державних кордонів Угорщини. Їх спорудження відбувалося не одночасно, а упродовж ювілейного року, а в Мукачево обійшлося лише закладанням наріжного каменя. Окрім двох пам’ятників, які перебувають на території Угорщини, всі інші імперські символи в різний час у різних країнах були зруйновані.

У словацькій Братиславі встановлену на коринфську колону статую угорського “воїна-переможця” з опущеним мечем у правій руці та щитом з гербом країни в лівій руці знищила чехословацька армія в 1920 році.

У румунському Брашові угорському воїнові не поталанило від початку. Ще перед відкриттям пам’ятника невідомі добряче потрощили його, відбивши “шматки каменю від грудей, правого плеча та шолома”, як писала газета Vorarlberger Volksblatt. Його підрихтували і все-таки встановили. Але вже у 1913 році він раптово упав із 20-метрової колони та розбився “під час шторму”. У 1916 році постамент також був знесений. Голова статуї зберігається в парафії лютеранської церкви в Брашові.

Трохи довше простояла 18-метрова гранітна колона на пагорбі Зобор поруч зі словацьким містом Нітра. Тут, до речі, під час угорського завоювання “нової батьківщини” загинув захищаючи свою землю місцевий моравський вождь, якого підвісили за ноги давні угри ледь не на тому ж місці. 9 лютого 1921 року стовп, прикрашений з чотирьох сторін орлами-турулами, які вважаються імперським символом “Великої Угорщини”, знесли чеські легіонери, сьогодні видно лише його основу.

У Зимуні, який тепер є частиною сербської столиці Белграда, постала монументальна пам’ятка в стилі ренесансу з трьома вежами, на найвищій з них було встановлено скульптурне зображення турула з розпростертими крилами та мечем у кігтях. У 1918 році імперський символ було знято з вершини вежі.

У Мукачеві 19 липня 1896 року відбулося закладення першого каменю меморіальної колони на території замку. Монумент теж “прикрашав” турул, який був схожим на белградського. Птаха зняли у 1924 році та переплавили.

У 2008 році з приватної ініціативи імперський символ “Великої Угорщини” знову з’явився над Мукачівським замком, розмах крил нового турула був навіть на метр більшим за оригінальний.

Лише 13 жовтня 2022 року Мукачівська міська рада ухвалила рішення про демонтаж угорського символу і встановлення на його місці державного герба України — Тризуба.

Перевал розбрату

Хоча закон 1896 року передбачав встановлення лише 7 пам’ятних колон під час масштабних святкувань, прихильники “Великої Угорщини” на цьому зупинилися. Тоді ж з’явилися ще щонайменше три імперські “мітки” — дві з них на території сучасної Румунії, і ще одна на польському кордоні в Бескидах — на Верецькому перевалі.

20 липня 1896 року, наступного дня після урочистостей в Мукачево, відбулося зібрання, під час якого представники місцевого духовенства освятили меморіальну табличку на місці легендарного переходу через Карпати язичницьких племен давніх угрів. Угорська газета Vasárnapi Ujság опублікувала декілька фото цієї урочистості, але на жодному з них не зафіксовано, як виглядав цей пам’ятний знак.

Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет

Фото з мережі Інтернет

Після розпаду Австро-Угорської імперії, від 1919 до 1939 років, коли ця територія перебувала під владою Чехо-Словаччини, відомостей про існування пам’ятного знака на Верецькому перевалі немає. Зважаючи на те, як чехи та словаки ставилися до інших угорських імперських символів, очевидно, що табличку було демонтовано.

В угорських джерелах згадується про повторне встановлення меморіальної таблички на Верецькому перевалі 25 липня 1939 року, коли нацистська Німеччина перервала існування чеської держави, а Угорщина розгромила Карпатську Україну. Але вже через 5 років, у 1944 році, її знову було демонтовано.

Півстоліття був спокій. Лише у 1995 році, коли намічався наступний 1100-літній ювілей гонфоглалашу, на Закарпатті знову заговорили про пам’ятник на честь переходу угрів через Карпати. Як дослідив прикарпатський історик професор Сергій Адамович, цьому передувало пожвавлення руху прихильників автономного статусу для цього регіону, де проживає угорська меншина.  

“У документах обкому Компартії України в цей період вказувалось, що Товариство угорської культури використовувало тактику випереджувальної ініціативи, продовжуючи збір підписів під зверненням про створення українського автономного округу (в Берегівському районі їх було зібрано понад 10 тисяч). Політична допомога угорській меншині зі сторони політичних інститутів Угорщини в основному виражалася в обережній підтримці автономістських прагнень закарпатців (обласна автономія, угорський автономний округ, вільна економічна зона)”, – розповів дослідник.

Попри те, що в жодній іншій країні, де раніше стояли пам’ятники для возвеличення угорської імперії, не йшлося про їхнє “відновлення” з нагоди нового ювілею, Закарпатською облдержадміністрацією у 1995 році був створений оргкомітет для проведення в області заходів святкування, серед яких значився такий пункт: “подати на розгляд обласної художньої ради проект пам’ятного знаку, який планується встановити на Верецькому перевалі”. 

У підсумку угорці розпочали тоді будівництво восьмиметрової стели, яку вінчав той таки угорський орел-турул. Представники місцевих націонал-демократичних організацій відзначали,  що роботи велися під охороною озброєної кінноти на землі, проданій держадміністрацією Закарпатської області та адміністрацією Воловецького району (0,20 га). До того ж, угорці зірвали чавунну плиту з пам’ятної брили на могилах українських січовиків, викарбувавши натомість на ній надпис “На пам’ять про завоювання Батьківщини 896 – 1996” і символ у вигляді угорського воїна-вершника. 

Скарги на такі самоуправні дії надійшли до найвищих посадових осіб української держави. Зрештою у Міністерстві закордонних справ України визнали, що угорці без погодження з місцевими органами влади самостійно розпочали підготовчі будівельні роботи, не затвердили у встановленому порядку проєкт пам’ятного знаку, а також без дозволу на його відкриття і пов’язаного з цим молебню запросили гостей з-за меж України.

Рішенням Кабміну від 1 серпня 1996 року будівництво пам’ятного знаку на відзначення 1100-ліття заснування Угорщини було припинено. Споруда на честь дружби українського й угорського народів мала бути побудована в районі державного кордону між двома країнами.

Новий виток закріплення пам’яті про угорську присутність в Українських Карпатах розпочався під час візиту в січні 2008 року президентів України, Словаччини та Угорщини на Закарпаття. Для заспокоєння української громадськості цей монумент мав би відкриватися одночасно з пам’ятником розстріляним у березні 1939 року карпатським січовикам.

Попри це із заявою-протестом проти спорудження угорського пам’ятника біля Верецького перевалу виступили представники обласних організацій Закарпаття – Народного Руху України, Української народної партії, Української республіканської партії “Собор”, Виборчого об’єднання “Свобода”, крайового товариства “Просвіта”. Спорудження угорського монументу засудили фактично всі головні наукові інституції держави: Інститут національної пам’яті, Інститут етнонаціональних та політичних досліджень НАН України, Інститут українознавства імені І.Крип’якевича НАН України.

З протестом проти встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі та з вимогою звести на горі пантеон слави Українським січовим стрільцям звернулися до урядовців депутати Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської облрад.

Низка депутатів Ужгородської міської ради закликали державні інститути дати політичну і правову оцінку сепаратистським елементам на Закарпатті, а також вимагати від Угорщини вибачення та виплат компенсацій за репресії проти українців, встановити пам’ятний знак на місці тюрми для українців у Вор’юлопоші в Угорщині і вимагати відкриття українських архівів періоду Карпатської України для українських дослідників.

Незважаючи на такі гучні протести 21 липня 2008 року без повідомлення місцевої влади монумент таки відкрили.

Історичний міф

Угорці трактують сьогоднішню версію пам’ятника як історичний знак того, що сім давніх племен, серед яких чотири були угорськими, а три “кабірськими”, тобто, мабуть, тюрко-хазарськими, нібито подолали у 896 році Верецький перевал і заселили Карпатську котловину, береги Тиси та Дунаю та заснували тут Угорщину. За даними археологів, угорці перетинали Карпати і раніше, різними перевалами і шляхами.

У другій половині ХVІІІ століття було віднайдено та опубліковано хроніку “Геста Гунгарорум” (“Діяння угрів”), автор якої невідомий (Анонім). Написання її на початку ХІІІ століття іноді приписують нотареві угорського короля Бели ІІІ. До багатьох “діянь”, описаних Анонімом, чимало істориків, зокрема й угорських, ставляться скептично.

Зокрема, вважається сумнівним, що в 896 році варварська орда угрів, а це були в основному жінки і діти, бо дорослі чоловіки перебували у військовому поході проти Болгарії Дунайської на Балканах, тікаючи від печенігів, добиралися в Трансільванію та Панонію не найкоротшим і зручнішим шляхом – через сучасну Румунію, а окільним – через достатньо густо заселену теперішню Західну Україну та Карпатські перевали. Неймовірним є і те, щоб кілька сотень тисяч жінок та дітей із кибитками, стадами худоби (угорці були степовиками та кочівниками) продерлися через зарослі лісом перевали, позаяк якихось доріг наприкінці ІХ столітті тут не було. 

Окрім того, спорудження пам’ятника на колишньому, а не на сучасному кордоні Угорщини, є зневагою для українців, адже коли для угорців наприкінці ІХ століття почалася “нова батьківщина”, то для інших народів – багатовікове поневолення.

“Безумовно, що цей пам’ятник не мав бути побудований, він не є символом примирення чи добросусідства, а символом імперських зазіхань та претензій, тому було помилкою, що його дозволили будувати, – вважає історик Сергій Адамович. – Якщо перераховувати всіх, хто йшов через перевал, то треба ставити і печенігам, і монголо-татарам, це навіть образливо щодо інших народів. Чому не поставити пам’ятник аварам? Якщо цей пам’ятник не є в реєстрі пам’яток історії та культури, тоді його демонтаж абсолютно в форматі чинного законодавства”.

За його словами, в Україні повинно бути однакове ставлення до усіх символів колишніх імперій.

“Якщо ми зносимо пам’ятник Катерині ІІ як слід імперської спадщини, то ми не повинні говорити про угорські пам’ятники, бо це також імперська спадщина. Не може бути метрополій добрих і метрополій поганих. Ми пройшли етап декомунізації, а зараз ми маємо проходити етап деколонізації, а цей етап включає позбавлення спадщини всіх колонізаторів, і угорців в тому числі так само”, – резюмував Адамович.

Автор: Богдан Скаврон, bomok.com.ua