Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

«Ну, і как вам живьотца прі капіталізмє?»

07.06.2017 10:53   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

У кожного журналіста є «особливий» нотатник, куди фіксується якась цікавинка, якась подієва «родзинка». І часто буває, що написане так і залишається на папері. Ось і вчора  віднайшла  один такий запис. Гадаю, що багатьом  буде цікаво це прочитати, адже мова про Донецьк у 2012 році.    

Випала нагода вперше в житті побувати в Донецьку. Потяг прибув удосвіта. Оскільки я тут ще не була, то мене зустріли. Перше враження від вокзалу: народна будова. Котловани, крани, гори землі, будматеріали, огорожі, металеві конструкції. Здається, кинуті всі можливі й неможливі сили до підготовки «Євро-12».  Одним словом – будова нового залізничного вокзалу в розпалі. Незручності страшенні. Їдемо містом і моя добра знайома нашвидкуруч  «проводить» екскурсію. «Оце наша центральна вулиця. Це ось наші дорогі магазини, бутіки,  це наш відомий кінотеатр, це стадіон «Донбас-Арена», а ось пам’ятник Леніну, а ось наше знамените найбільше в Європі казино, а це ось наш ресторан… Ти дивись, як у нас багато ресторанів». Несподівано дивується сама собі. Все довкола осяяне неоном, різнобарвною підсвіткою: переливається, світиться, одним словом, купається у передранковому «лампочковому» сяйві. Аж ось знайома просить подивитись ліворуч, десь там має бути церква.  Напружую зір, але нічого не бачу. Вона каже: «Добре дивись, там справа є, точно є, нікуди ж вона не ділась». Водій, почувши нашу розмову, навіть помаліше став їхати, також перейнявся нашими пошуками. Звісно, церква була на місці, вона й справді нікуди не поділась. Просто вона була без жодного ліхтаря, чи бодай якоїсь мініатюрної лампочки. Темрява поглинула будівлю і її обриси ледь-ледь проступали крізь ранкову імлу… Подумки про себе відзначаю: «Як глибоко і як символічно».

Їдемо далі, а далі теж саме, що було й на початку. Дорогі магазини, ресторани, ресторани, ресторани… І відповідні назви вулиць і проспектів: Артема, Постишева, Кірова, 50-летія СССР, Челюскінцев, Октябрьская, Калініна, Рози Люксембург,  Петровського, Щорса, Ілліча, проспект Лагутенка на честь учасника радянського революційного підпілля в Юзівці тощо. Воно б наче й нічого, зрештою, у кожного регіону своя ментальність, свої фінансові можливості. Хіба сьогодні цим вже когось здивуєш? Але вражає інше. За назвами вулиць прізвища постатей, які боролись у свій час  із найменшим проявом чи бодай натяком на капіталістичну систему… А скільки людей було знищено і розстріляно саме через це!

І тут мені пригадався квітень місяць минулого року у Луганську. 22 квітня я була там у відрядженні. З величезної кількості бігбордів (у день свого народження) на мене дивився вождь світового пролетаріату Ленін і саркастично запитував: «Ну, и как вам живется при капитализме?». Скрізь, куди ми не їхали, на мене «дивився» грізний вказівний палець, спрямований у мій бік. Мені подумалось, що цій донецькій вакханалії для повного щастя ще тільки  не вистачає на кожному куті Леніна, як не як, головний шеф. Та видко, перед посиленою підготовкою до футбольного шоу, геть забули про бідолашного.

До слова. Після зустрічі з читачами залишила там кілька десятків своїх книг «Спитай у свого Янгола». Ви думаєте, хоч одна продалась? З великими труднощами забирала їх назад впродовж  року. Вони валялись там забуті всіма на світі. Дякувати Богові, якраз встигла, бо починався Майдан.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   2284