Коли ми ще не готові...

Як не економічними показниками до Європи, то принаймні лояльною наркополітикою. Складається враження, що Україна обрала насамперед інші, не завжди першочергові, кроки на шляху до входження у європейську спільноту.

Так, Уляна Супрун – рекордсменка у статусі «виконувач обов’язків» міністра охорони здоров’я (3,5 року) – укотре сколихнула інтернет-простір своїми думками та пропозиціями. Цього разу не зовсім легальний міністр пропонує утвердити в країні медичний канабіс. Ніби ідея не є цілком поганою і має під собою якісне підґрунтя, але також вона несе численні виклики і загрози, на які ми як суспільство поки не можемо дати гідної відповіді.

Дійсно, використання канабіноїдів необхідне під час лікування важкохворих. Зокрема, у медицині канабіс легальний у понад 40 країнах світу. Серед них Австралія, 29 штатів США, Канада, Ізраїль і ряд країн Євросоюзу. Повна легалізація марихуани, на щастя, поки у світовій практиці не настільки популярна. У 2017 році Уругвай став першою країною, яка дозволила оборот і використання канабісу. Правда, із певними обмеженнями – продаж здійснюється в спеціалізованих аптеках під контролем держави в розмірі не більше ніж 10 грамів одному покупцеві раз на тиждень. До того ж покупцям необхідно зареєструватися, вказавши паспортні дані, а також залишивши відбитки пальців.

Україна – це не США (до речі, там не в усіх штатах дозволена лікарська конопля), а відповідно сучасні реалії на повну не дозволяють легалізувати хоча б частково продаж канабісу. Насамперед у країні потрібно налагодити відповідну роботу органів, які здійснюватимуть контроль, аби речовини застосовувалися за призначенням. Окрім того, має бути створена єдина база даних, яка міститиме всю інформацію про поширення і вживання відповідних препаратів та багато іншого. А в країні, у якій попри заборони в аптеках (інколи навіть у лікарнях) можна придбати речовини, що повинні реалізовуватися за рецептом, існування такої бази і такого контролю у найближчій перспективі видається майже неймовірним.

Водночас погоджуюся, що у перспективі має бути баланс між забороною, контролем й розумним доступом. Через боротьбу зі зловживанням не мають потерпати ні в чому не винні люди. Тобто регуляторна політика повинна виходити із заборонної.

В Україні, за статистикою кримінальних проваджень, щорічно вилучають із незаконного обігу до двох тонн марихуани (середня вартість грама канабісу на чорному ринку – від 150 гривень), влада поки вивчає можливість ще більшої декриміналізації її використання. Але поки що далі заяв та ініціатив справа не йде.

Декриміналізація правопорушень, пов'язаних з обігом наркотиків для особистих цілей, зосередить увагу поліції не на споживачах, а на великих угрупованнях наркоторговців.

Кажуть, що не наркотики забрали багато життів, а погана наркополітика. Тому, коли щось пропонуючи, кожен із чиновників повинен у комплексі дивитися на проблему, бо її вершечок у майбутньому може стати величезним айсбергом, який зачепить більшу частину українців. Варто також пам’ятати, що легалізація – це не вільний обіг, а радше встановлення правил.

Мова йде лише про тих, кому це потрібно – це раз, а друге – про зменшення покарання за вживання в малих дозах тими людьми, які мають пристрасть до цієї справи, про те, щоб їх за кримінальним правом не карати. Таким чином, відбувається декриміналізація споживання, тобто споживач не вважається злочинцем.

У кожній із країн, що їх наводять у приклад як ті, що здійснили легалізацію, ввели чіткі правила, за порушення яких настає відповідальність: зокрема, ухвалено, хто може купувати і що, у якій кількості, а також установлено правила та обмеження щодо реалізаторів.

Та чи зможе це відбутися в нашій країні? Погодьтеся, наразі це риторичне запитання! Адже в країні хаосу і беззаконня, у якій триває війна й існує правовий нігілізм, будь-яка зміна, що потребує максимального контролю, є вкрай ризикованою для всього суспільства. І не хочеться вірити, що така ініціатива – це чергове лобіювання інтересів певних фармацевтичних компаній, які наживаються на здоров’ї та житті українців.