Олена Лайко

Олена Лайко

Журналіст, редактор, поетка

Міський етюд про булочки, дощ і кохання

27.05.2017 13:43   Джерело: TeNews
Автор : Олена Лайко

Коли крізь відчинене вікно зранку долинає запах свіжоспечених булочок з корицею, доводиться із прикрістю констатувати той факт, що ми не на загадково-старовинному паризькому Монмартрі, де від самого ранку рознощики пропонують ще теплі круасани. Усе надзвичайно прозаїчніше — у пиріжковій навпроти допікається перша на сьогодні партія хлібобулочних виробів.

Цей запах починає поступово перемішуватися з ароматом ледь чутного димку, до якого дещо пізніше додадуться тривіально-приземлені запахи смаженого м’яса. Це починає свою роботу бар-шашлична. Тому всі мрії з ніжним присмаком кави про Париж, Монмартр чи Єлисейські поля поступово ховаються перед реальністю дня — обід, шашлики, гострий соус, червоне вино, літо, полудень, розпашілі чоловіки і жінки, яких просто дістали спека, пилюка, задуха від автомобільних вихлопних газів, знервоване вищання гальм, перемішане із завиванням клаксонів чи аварійки, і цей надокучливий гарячий запах м’яса, який, здається, наповнює все місто настільки, що виникає одне-єдине бажання — дощу! Боже, пошли дощу, тільки справжня злива зможе прибити до землі і пил, і всі запахи, розігнати перехожих по кав’ярнях чи магазинах, хоч на деякий час спинити рух транспорту і дати можливість зробити ковток свіжого повітря. Хай це буде не той справжній озон, який під час грози в горах зачаровує смолянистими запахами хвої, у лісі дурманить ароматами ягід, грибів і свіжовмитого листя, а в полі наповнює теплим духом землі, що парує. Ні, у центрі міста зовсім по-іншому. Просто все довкола наповнюється свіжістю, мокрою і прохолодною, яку, здається, можна набрати в жменю, як краплі тієї небесної вологи, що стіною стоїть перед вікном, варто лише простягти руку. За пеленою дощу ховаються будинки, а їхні обриси починають нагадувати вежі казкових замків, де чекають своєї долі прекрасні принцеси, виглядаючи за потоками холодних струменів відважних і мудрих принців. Небесний водоспад притишує звуки міста і, здається, поки йде дощ, усе буденне завмирає, ховається, принишкло чекаючи свого часу, який таки настане з останньою краплею дощу. І далі — усе повторюється спочатку — гамірні перехожі, ворони на гілках лип, шурхіт автомобільних шин на мокрому асфальті. А в шашличній знову розпалюється мангал, приносячи чергову жертву ненаситному людському голоду. Голоду за тими первісними часами, коли возили не авто, а коні, коли здобич смажили на багатті й можна було почуватися господарями світу серед безмежного степу — під високими зорями чи низькими хмарами, коли безстрашно піднімали обличчя назустріч дощовим краплям, а з грудей виривалася пісня про той смак життя, який нам, закутим у броню цивілізації, зрозуміти вже так і не доведеться…

А зранку з-за вікна знову пахнутиме здоба, і цей запах, якщо напружитись і відволіктися від робочої суєти, дасть змогу хоч на кілька секунд відчути себе дитиною, повернувшись у той неповторний час, коли від нового дня можна було чекати лише світлих і радісних вражень, за сніданком запиваючи традиційним какао свіжоспечені бабусині пиріжки.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   1302