Відбулися збори колективу, організовані Профспілкою Львівського національного Університету імені Данила Галицького. На збори,  були запрошені всі кандидати на ректора. Один з кандидатів – професор Ю.Кривко, вдруге не взяв участі в дебатах. Раніше, він не з’явився на прес-конференцію на запрошення Львівського прес-клубу, як і Б.Зіменковський. Таким чином, Ю. Кривку зараховується друга технічна поразка. Тим часом, на зборах в основному герці зійшлися Борис Зіменковський і Ростислав Ступницький. 

Сміливий пост Ступницького у фейсбуку після цих зборів, можна розцінювати, як перемогу на Зіменковським.

Повний текст Ростислава Ступницького подаємо без редагування.

Останні ігри університетських динозаврів

Сьогодні відбулася масакра - збори, які організувала профспілка викладачів. Як виявилося, це профспілка висунула кандидатом на ректора проф. Зіменковського. І ці збори були не для того, щоб послухати програми, а для того, щоб... обговорити мою біографію. Ну що ж, на війні як на війні!

Дякую всім, хто підтримує мою кандидатуру, і прийшов та витримав це «криваве» шоу! Я справді відчував вашу підтримку!

Направду, коли тебе «мочать», - значить бояться. Отже, все роблю правильно. Бридкі питання щодо моєї біографії були навіть видрукувані на комп’ютері. А відбирав їх Борис Семенович особисто. Найпровокаційніше питання прозвучало від колеги Ігора Держка. Щодо партійності кандидатів. Я звик говорити правду! Тому кажу так як є. Я ніколи не був членом жодної партії. І я б ніколи не був у списках до міської ради одіозної ПР. Якби мене туди не включив пан Зіменковський, наполягаючи, що це потрібно Університету. З залу навіть “крикуни” підтвердили, що про кандидата від Університету, Зіменковського дуже благав пан Писарчук. Його колега, - а не мій! А після того, як я написав заяву про вихід зі списку, у мене і почалися всі непорозуміння з тодішнім ректором, які завершилися незаконним звільненням мене з посади професора.

Так от, дорогі мої, студенти, працівники, друзі. Вчіться на моїх помилках. Ніколи не дозволяйте комусь вирішувати за вас. Бо тоді якраз, все вирішили за мене, хоча таке рішення суперечило моєму сумлінню. Бо пройде час, і коли хтось потребуватиме від вас порятунку, вороги це використають проти вас.

Ну і звичайно, ножем у серце, прозвучало, що я не був на Майдані. Дякувати долі, що під час Майдану, я був директором департаменту. І тоді львівські швидкі вивозили поранених з Києва у Львів. Навіть одне врятоване життя (а врятовано значно більше), вартувало того, що я був тоді та тій посаді, хай навіть ціною своєї репутації. І тоді я був постійно на зв’язку з моїми студентами, які там надавали допомогу та лікарями київських лікарень, які повідомляли мені про львівських поранених.

Професор Кривко не прийшов. Тому довелося вислухати ставлення Зіменковського до його «програми на грані фантастики»… Не гоже проф. Зіменковському, ставити під сумнів компетенцію іншого професора як науковця! Жарт екс-ректора про пацієнтів анатома «які вже нічого не скажуть» - це сором Університету перед всією академічною спільнотою України!

Отже, система опирається, впирається і харкає жовчю! І ці люди, які викрикували, підсміхувалися, провокували, претендують і надалі виховувати лікарів, громадян? На своєму прикладі? Шкода студентів, які мусіли це все вислухати! Чи може студент навчитися бути креативним, висловлювати свої думки викладачу, коли він боїться, що його принизять чи покарають? Що говорити, якщо вже професорів публічно принижують? Лікар формується в Університеті як особистість.

Студент має вчитися в середовищі ввічливості і поваги, доброзичливості і колегіальності. Бо такого випускника чекає від нас пацієнт.

Тому ця масакра, в якій мені вдалося вижити, додала мені ще більшої наснаги до перемоги над цією “нафталіновою системою”!